Український велосипед

Коли у 2011 році я прийшов інтерном в український Парламент, я був майже закоханий у процедуру, адже на фоні загального правового нігілізму українців Верховна Рада здавалась фортецею законності і порядку. Але це було лише перше враження. На ділі все опинилось набагато простіше. Десь на Банковій приймалось рішення, а народні обранці бездумно тиснули кнопки під махання руками куратора. Іноземні делегації , які приїжджали на Грушевського із захопленням дітей, які побачили перед собою казкового єдинорога фотографували українських депутатів, які бігали між рядами і тицяли на кнопки. Вже тоді від народних обранців ніхто не вимагав думати, а лише виконувати. Ті традиції збереглись і до цього часу, але трохи в збоченому вигляді. Думати так і не навчились, але команди з Банкової вже виконують не дуже охоче.

У четвер в сесійну залу Парламенту нарешті вносять у другому читанні законопроект №2285-д про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор. Його запуск нарешті відкриє можливість легалізувати гральний бізнес. Але, як і всюди в Україні, є маленький «нюанс». Закон готували без прив’язки до змін в податковий кодекс, що врешті-решт призведе до надмірного податкового навантаження на операторів грального бізнесу і неконкурентні умови порівняно з країнами-сусідами, такими як Польща, Білорусь, Румунія. Повторю ще раз те, про що не раз писав. Законопроектом №2285-д встановлюється вартість ліцензії за здійснення діяльності та за використання грального місця. Вартість цих ліцензій дорівнює вартості або навіть більше вартості аналогічних ліцензій навіть в США, де ринок працює вже більше ста років на відміну від України. Поряд із цим оператор грального бізнесу має заплатити податок на прибуток (18%) і податок на валовий дохід (GGR), який відповідно до ПКУ має наступні ставки: – для гральних закладів – 10% -для букмекерської діяльності – 18% – для казино – 18% – для лотерейної діяльності – 28% А також утримати на користь держави податок на виграш (18%). Я вже не раз зазначав, що я не проти податку GGR, я проти корупційної складової, яку він в собі несе, без системи онлайн моніторингу, яка відповідно до тексту законопроекту може бути запущена лише за 2,5 роки після прийняття закону. Без системи онлайн моніторингу, GGR (різниця між ставками і виграшем) буде сплачуватись шляхом позазаконних перемовин, де податківець буде рахувати шалені суми, а бізнес намагатись «домовитись». При такій системі, підприємець чи, який вирішив вийти з тіні, або інвестор, який все ж вирішить вкласти гроші в гральний бізнес і придбати дорогу ліцензію опиняться в більш невигідних умовах аніж ті, що залишаться в тіні. Це,м’яко кажучи, неадекватно. Тобто законотворці легалізуючи гральний бізнес, але не вносять адекватні зміни в Податковий кодекс, тобто від початку ставлять Україну в ситуацію, коли ніхто ліцензії не придбає, і закладені в бюджеті доходи від геймблінгу залишаться лише на папері. Така легковажність буде коштувати нам 4,2 млрд.грн і десятки тисяч робочих місць. Якщо б зараз були злочинні часи «партії регіонів», я б сказав, що злочинна влада спеціально робить все, щоб гральні заклади продовжили напівлегально працювати на кожному кроці, але доходи від цього хай йдуть у кишеню чиновників. Але так, як в нашому часиі прогресивної демократії, то ми маємо справу або з дурістю, або з навмисним саботажем окремо взятого Комітету ВР. Парламентаризм північноатлантичного зразка передбачає комплексність і продуманість рішення, яке приймає головний законотворчий орган країни. В Україні ж є власний «велосипед» – спочатку прийняти рішення, потім зрозуміти, що воно дурне і в авральному порядку виправляти, списавши всі промахи на попередників та «порохоботів». Але в даній конкретній ситуації, або переможе здоровий глузд і легалізація запрацює паралельно із змінами в Податковий кодекс, або Україна втратить гроші і робочі місця. Третього не буде.

Микола Мельник

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *