Остання надія еліт. Чому Байден знову зміг стати фаворитом демократів

В якомусь сенсі для істеблішменту демократів перемога Сандерса навіть більш згубна, ніж перемога Трампа. У разі тріумфу республіканця завжди можна сказати, що битву ми витримали з честю, але не встояли проти російських хакерів і великої кілткості фейк-ньюс. А ось якщо вибори виграє Сандерс, то партія буде повністю перебудована під нового президента

Джо Байдену вдалося практично немислиме: за дві доби кандидат, якого майже всі списали з рахунків, знову став фаворитом. Забуті його постійні застереження і безлюдні мітинги, в минулому залишилися проблеми з грошима: 77-річний колишній віце-президент – знову головна надія Демократичної партії. Немає сумніву, що тепер саме Байден став кандидатом істеблішменту, якому належить дати бій кандидату від народу Берні Сандерсу. Протистояння двох політиків визначить подальшу долю і Демократичної партії, і всієї Америки.

Відкрилися шлюзи

Супервівторок завершено, і його переможець відомий – колишній віце-президент Джо Байден виграв праймеріз в десяти штатах з чотирнадцяти, набрав найбільше делегатів і остаточно став кандидатом партійного керівництва і його помірних прихильників. Аналіз результатів та екзитполів показує звичну картину: за нього проголосували шість з десяти афроамериканців і більшість громадян похилого віку. Колишнього віце-президента також підтримали в передмістях, далеких від радикального лівого ідеалізму мегаполісів.

Голосування показало і ще одну важливу річ: прихильникам демократів важливіше, щоб кандидат від партії переміг Дональда Трампа, ідеологічні питання – на другому місці. У деяких штатах – наприклад, у Вірджинії і Міннесоті – половина виборців вирішила, кого підтримати, всього за кілька днів до голосування. Тобто лідерство Байдена – це скоріше не глибоко вкорінене переконання демократів, а поєднання двох факторів: консенсусу еліт і вдалого розвитку подій в останні кілька днів.

Джо Байден почав своє повернення за кілька днів до супервівторка. Першим кроком тут стали дебати в Неваді, де провалився головний конкурент Байдена за симпатії помірних виборців та істеблішменту Майкл Блумберг. Впевнений в собі герой, він відмінно виглядав в незліченних рекламних роликах, але виявився нервовим і невмілим дебатером без почуття гумору.

Цей провал помітили не тільки глядачі, які почали масово відмовляти Блумбергу в підтримці, а й представники демократичного істеблішменту, що вирішували, на кого зробити ставку. Разом з ними за дебатами спостерігали і партійні спонсори: пропонувати грошей Блумбергу вони не могли (той не бере пожертвувань), але багато хто з них відмовили у фінансуванні Байдену після його поразок на ранніх етапах праймеріз.

За підсумками лютневого голосування в Неваді теж можна було помітити, що справи у Байдена не так вже й погані. Формально він програв з тріском, поступившись Берні Сандерсу з результатом 20% проти 47%, але найвідданіший його електорат – чорношкірі виборці, – його не покинули. Серед них він переміг з результатом 38% проти 28%.

Далі його чекало головне випробування – праймеріз в Південній Кароліні, де більше половини голосуючих демократів – чорношкірі. Незадовго до дня голосування університет Монмута випустив опитування, де Байдену передрікали перше місце з відривом 20%. Машина закрутилася: величезний неповороткий лінкор Демократичної партії, констатувавши, що пацієнт скоріше живий, ніж мертвий, розвернувся в бік Сандерса і почав стріляти з усіх гармат.

«Таке відчуття, що відкрилися шлюзи», – описував ситуацію близький соратник Байдена. Шлюзи дійсно відкрилися: за дві доби штаб кандидата отримав $10 млн пожертвувань, а впливові політики (в тому числі чорношкірі) почали публічно висловлюватися на підтримку колишнього віце-президента.

Коли нарешті оголосили результати голосування і Джо Байден насолодився в цій кампанії перемогою (49% проти 20% у Сандерса), партійна машина випустила фінальний залп: з виборів один за одним знялися ті, хто подавав надії – молодий кандидат Піт Буттіджіч і сенатор від штату Міннесота Емі Клобушар.

Обидва, розпрощавшись з прихильниками, заявили чітко: голосуйте за Байдена. Помірні демократи все тісніше гуртувалися саме навколо нього.

Назад в 2016-й

Не можна сказати, що Байден зміг витягнути перемогу чисто на виросших пожертвуваннях. Майже у всіх штатах, які голосували в супервівторок, Сандерс витратив на агітацію більше грошей, а Блумберг – значно більше грошей. В результаті Сандерс виявився на другому місці, а Блумберг, який пустив на рекламу більше півмільярда доларів, прийшов лише третім і з великим відривом від лідерів. Мільярдер переміг лише в Американському Самоа – неінкорпорірованних територіях США в Тихому океані.

Виступаючи перед прихильниками після тріумфу, Байден сказав: «Нам говорили:” Ось буде супервівторок, і для вас все буде скінчено “. Схоже, скінчено все для іншого хлопця! ”

І дійсно, позиції іншого хлопця Сандерса похитнулися, але не фатально. Він виграв праймеріз в найбільшому за населенням і кількістю делегатів штаті – Каліфорнії – і не розгубив підтримку своїх прихильників, пообіцявши боротися далі. Звернувшись до виборців, Сандерс підняв ставки і безпосередньо атакував Байдена, нагадав, що той підтримав війну в Іраку, виступав за зниження соціальних допомог, втягував країну в невигідні для робітничого класу торговельні угоди і допомагав рятувати величезні компанії за рахунок держбюджету.

Очевидно, що однозначна перемога Байдена в супервівторок не принесла однозначної перемоги в боротьбі за номінацію Демократичної партії, і ризик повторення подій 2016 року дуже високий. Еліти згуртувалися навколо свого лідера Байдена, як в минулий раз навколо Хілларі, а бунтар, кандидат від народу Сандерс залишається популярним і наполегливим аутсайдером. Демократам в найближчі тижні й місяці, як і чотири роки тому, належить вибирати між кандидатом помірних сил і кандидатом радикальних перетворень.

У зв’язку з цим цікавим стає положення ще однієї учасниці перегонів – Елізабет Уоррен, сенатора від штату Массачусетс. Вона ідеологічно близька Сандерсу, але все ж більш вбудована в політичний істеблішмент. Уоррен може знятися з перегонів на користь Байдена і забезпечити собі місце в політичній еліті. А може – на користь Сандерса, пожертвувавши власним комфортом заради ідеологічної чистоти.

Дим в кімнатах

Цілком ймовірно, що протистояння Байдена і Сандерса розтягнеться до липня і загальнонаціонального з’їзду партії в Мілуокі (штат Вісконсін). Якщо жоден з двох фаворитів не набере більшості голосів делегатів (1991), голосування перейде на другий етап, де делегати будуть звільнені від обов’язку голосувати так, як їх уповноважив народ під час праймеріз. Крім того, до голосування допустять суперделегатів: всіх демократів з числа сенаторів, конгресменів, губернаторів, колишніх президентів, віце-президентів і партійних босів. Симпатії суперделегатів передбачити не складно, так само як і досвідченість партійного істеблішменту в підкилимних іграх й інтригах. І те й інше має забезпечити перемогу Джо Байдена.

Масштаб обурення прихильників Сандерса (тобто перш за все молодих виборців) передбачити теж досить легко. У 2016 році кожен десятий виборець Сандерса, незадоволений діями еліт і проштовхуванням Хілларі Клінтон, на загальнонаціональних виборах проголосував за Трампа. Після цього демократи змінили правила внутрішньопартійних виборів: раніше суперделегати голосували з самого початку, не чекаючи другого етапу – їх поголовна підтримка Клінтон і заклала основи внутрішньопартійного розколу, який не подоланий до сих пір.

Втім, якщо відкинути пристойності, можна з’ясувати, що делегати взагалі не зобов’язані голосувати так, як їх уповноважив народ на праймеріз. Як зазначено в правилах штабу Демократичної партії, «делегати повинні сумлінно відображати сподівання тих, хто їх обрав». Тобто знову ж таки – юридичного обов’язку немає. І в цьому немає нічого особливо дивного, якщо згадати, що партія – це добровільне об’єднання, а не передбачений Конституцією орган влади, і воно може діяти так, як йому заманеться.

Раніше всі рішення в партіях приймалися в «заповнених димом кімнатах» – це поширений американський політичний термін. Перехід до обов’язкового характеру праймеріз трапився відносно недавно – тільки після президентської кампанії 1968 року. Тоді більшість штатів використовували не праймеріз і кокуси, а партійні з’їзди місцевих осередків Демпартії. У підсумку на загальнонаціональному з’їзді, незважаючи на те що 80% виборців під час праймеріз підтримали кандидатів, які виступають проти війни у В’єтнамі, Демпартія висунула в президенти прихильника війни Хьюберта Хамфрі, який не брав участі ні в одних з праймеріз. Після цього провалу і була створена сьогоднішня система, де переважають нормальні внутрішньопартійні голосування, хоча б формально віддають долю партії в руки народу.

Після супервівторка Демократична партія як була, так і залишається розколотою. І навіть президентські вибори в кінці року, незалежно від їх результату, навряд чи допоможуть цей розкол подолати. Хіба що Сандерс виграє і номінацію, і самі вибори – тоді Демократична партія дійсно перейде до лівих активістів з народного руху, що буде означати політичну смерть для її старих еліт.

Так що в якомусь сенсі для істеблішменту демократів перемога Сандерса навіть більш згубна, ніж перемога Трампа. У разі тріумфу республіканця завжди можна сказати, що битву ми витримали з честю, але не встояли проти російських хакерів і великої кількості фейк-ньюс. А ось якщо вибори виграє Сандерс, то партія буде повністю перебудована під нового президента.

Олексій Наумов

Джерело

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *