Криза азійських ракет. Як Китай відреагує на вихід США з договору про РСМД

Вашингтону доведеться витратити час на розробку і виробництво нових типів ракет, а також на переговори з союзниками. Пекін буде спостерігати і реагувати на конкретні американські кроки. В цілому Китай може досить впевнено дивитися на свої шанси в можливій гонці ракет середньої дальності в Азії завдяки стартовим перевагам

Довгі роки Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД) забезпечував безпеку Китаю. Пекін вдало використовував взаємні обмеження Росії і США, щоб мінімізувати військову загрозу для себе.

Однак відкрите протистояння Вашингтона з Пекіном, яке почалося при президенстві Дональда Трампа,  все змінило. США знадобилося позбутися обмежень, що стримують їх військові можливості, що призвело до припинення дії ДРСМД. Для Пекіна перехід Вашингтона до стримування Китаю не став несподіванкою, але військовий вимір цього стримування змушує вживати відповідних заходів.

Поки два тигра б’ються в долині

Вперше Китай зіткнувся з ракетами середньої дальності в ситуації, що помітно відрізнялася від сьогоднішньої. В кінці 1970-х – початку 1980-х років КНР перебувала в квазісоюзі з Заходом, а її ймовірним противником був СРСР. Тому розгорнуті в Азії радянські ракетні комплекси середньої дальності наземного базування РСД-10 “Піонер” сильно турбували Пекін.

Аналогічних американських комплексів в той час там не було, і висока швидкість і дальність радянських ракет ставила під загрозу обмежений і технічно недосконалий ядерний арсенал Китаю. Під час радянсько-американських переговорів щодо ракет середньої дальності Пекін активно виступав проти збереження РСД-10 в азіатській частині Радянського Союзу, про що інформував Вашингтон.

Після потепління відносин з СРСР, а потім і його розпаду ДРСМД продовжив грати важливу роль в безпеці Китаю – Договір не дозволяв США розмістити ракети середньої дальності сухопутного базування в Азії. Поки ДРСМД обмежував дії Вашингтона, Пекін міг підтримувати гарантоване ядерне стримування за допомогою порівняно невеликої кількості міжконтинентальних балістичних ракет (МБР).

При цьому Китай нарощував свій арсенал ракет середньої дальності (переважно в неядерному оснащенні), балістичних і крилатих, що дозволяють атакувати як наземні, так і надводні цілі в регіоні. Пекін не публікує данні про свій ядерний арсенал, але дослідні організації та державні органи різних країн сходяться в тому, що у Китаю є кілька сотень ядерних зарядів, з яких близько сотні можуть бути доставлені до території США ракетами наземного і морського базування.

Не дивно, що реакція китайців на вихід США з ДРСМД в 2019 році була різко негативною. Пекін звинувачував Вашингтон в «ігноруванні своїх міжнародних зобов’язань» і «політиці односторонніх дій», а ймовірне розгортання американських ракет в Азії називав «провокуючою, дестабілізуючою дією».

Євроракети навпаки

Може здатися, що для Китаю вихід США з ДРСМД і можливе розгортання американських ракет наземного базування в Азії може привести до чогось схожого на «євроракетну кризу» початку 1980-х років в Європі. Однак, незважаючи на деяку зовнішню схожість, ситуація, яка складається сьогодні, у багатьох відношеннях виглядає повною протилежністю подій майже сорокарічної давності.

На відміну від початку 1980-х років сьогодні розміщення американських ракет середньої дальності стане не точковим відповіддю на конкретні дії іншої сторони, а реакцією на поступову зміну загального військового балансу в регіоні на користь Китаю. З цієї причини сьогодні буде неможливо (або, принаймні, дуже важко) повторити «подвійне рішення» 1980-х років, коли розгортання американських ракет в Європі йшло паралельно з переговорами з СРСР.

Загальне зростання військових можливостей Китаю складно повернути назад, а включити Пекін в дипломатичні переговори ще складніше. Більш того, про реальні плани вести подібні переговори з боку Білого дому нічого не відомо. Коли американці офіційно пропонували Китаю приєднатися до ДРСМД, до такої пропозиції складно було ставитися серйозно, так як Пекіну довелося б знищити близько 90% свого ракетного арсеналу.

Якщо на початку 1980-х років рішення США розгорнути ракети в Європі було багато в чому ініційовано європейськими країнами НАТО, то сьогодні азіатські союзники Вашингтона не тільки не пропонують розміщувати американські ракети на своїй території, але й проти цього. Експертні оцінки показують, що існуючі і перспективні американські системи середньої дальності наземного базування повинні розташовуватися не далі Японії або Південної Кореї, щоб надавати стратегічний вплив на конфлікт з Китаєм.

Однак дві ці країни навряд чи будуть раді американським ракетам. У Сеула вже є гіркий досвід з розміщенням американських систем THAAD, на які Китай відповів економічними обмеженнями проти Південної Кореї. Невдоволення японського суспільства американськими військами на своїй території теж добре відоме. Все це в поєднанні з відсутністю у США чіткої стратегії щодо Китаю змушує американських союзників сприймати можливе розміщення як помітну ескалацію і ставитися до нього з побоюванням. Хоча міністр оборони США Марк Еспер заявляв в серпні, що волів би почати розміщення американських ракет в Азії в найближчі місяці, в реальності на це можуть піти роки.

Крім усього іншого, у Вашингтона як і раніше немає необхідних ракет наземного базування. Випробування в серпні крилатої ракети «Томагавк» з мобільного установки виглядало політичним жестом, а не демонстрацією діючої системи. Перші випробування неназваної балістичної ракети середньої дальності були заплановані на листопад цього року, але поки про них нічого не відомо.

Не варто забувати, що свого часу НАТО було потрібно чотири роки від «подвійного рішення» 1979 року по розміщення перших ракет «Першинг-2» в Західній Німеччині.

Перше китайське попередження

Пекін сприймає вихід США з ДРСМД і можливе розміщення ракет наземного базування в Азії як частина загальної кампанії Вашингтона щодо стримування Китаю. Однією з перших реакцій на заяву Трампа про вихід з ДРСМД, яку я почув від китайських експертів, було: США настільки націлені на протистояння з Китаєм, що готові вийти з ключового договору з Росією про міжнародну безпеку.

Пекін також повинен виходити з того, що у США є і так помітна перевага в ядерних силах і засобах, які можна використовувати для обеззброюючого удару. Керівництво КНР враховувало це при розробці стратегії використання своєї найціннішої зброї – ядерних сил, і обмежилося мінімально необхідним арсеналом для удару у відповідь.

Зараз США і так мають у своєму розпорядженні в регіоні крилаті ракети повітряного і морського базування. Так що, якщо до них додадуться ракети наземного базування, то це буде швидше кількісно, ніж якісною зміною. Тим більше що розміщені в Південній Кореї і Японії американські системи опиняться під прицілом тих самих тисяч китайських ракет, які США планують стримувати.

У той же час Китай давно стурбований наростаючим глобальним протистоянням з США і вже реагував на мінливу стратегічну обстановку. Пекін спостерігає за прогресом американської сторони в підвищенні точності озброєнь, зборі інформації і розвитку їх глобальної системи ПРО. На китайську стратегію модернізації ядерних сил також наклала відбиток невизначеність навколо того, чи визнає Вашингтон взаємну ядерну вразливість з Пекіном, і курс на обмеження збитку в разі ядерного конфлікту в Огляді ядерної політики США 2018 року.

Пекін інвестує у виживання своїх ядерних сил: переходить на нові типи мобільних міжконтинентальних балістичних ракет, оснащує ракети головними частинами, приділяє підвищену увагу розвитку стратегічних підводних човнів, успішно експериментує з гіперзвуковими плануючими блоками, будує розгалужену систему радарів і навіть веде переговори з Росією про допомогу в створенні системи попередження про ракетний напад.

Китай будуть менше турбувати кількісні зміни американського арсеналу (збільшення кількості крилатих ракет) і більше – якісні (поява балістичних ракет середньої дальності) або доктринальні (якщо США покажуть, що готові ставити під загрозу китайські стратегічні ядерні сили, зокрема підводні човни).

Відповідь на нові виклики теж, швидше за все, будуть в першу чергу якісними. Крім вже згадуваних кроків, не виключено, що Пекін може підвищити оперативну готовність ядерних сил і навіть перейти до доктрини у відповідь зустрічним ударом. Можливо також і те, що Китай буде збільшувати свій ядерний арсенал.

Однак не варто чекати, що Пекін в найближче десятиліття подвоїть свої ядерні сили або буде прагнути до «зразкової рівності з двома існуючими ядерними наддержавами». Такі сценарії не виглядають обгрунтованими і не підтверджуються відомими фактами. Відхід від принципу «невеликих і ефективних» ядерних сил буде занадто помітною зміною в китайському військовому плануванні, щоб його можна було переглянути.

Реакція і координація

Як і «євроракетна криза» в 1980-х, ймовірне розміщення американських ракет в Азії і китайська реакція на це будуть розвиватися поступово. Вашингтону доведеться витратити чимало часу на розробку і виробництво нових типів ракет, а також на переговори з союзниками. Пекін буде спостерігати і реагувати на конкретні американські кроки.

В цілому Китай може досить впевнено дивитися на свої шанси в можливій гонці ракет середньої дальності в Азії завдяки стартовим перевагам в існуючому арсеналі, виробничим потужностям, зручній географії і можливості чинити тиск на союзників Вашингтона.

У той же час Пекін волів би всього цього уникнути. Крім фінансових витрат, які стають все менш бажаними на тлі уповільнення економіки, Китай повинен враховувати загальний стратегічний баланс зі США, який як і раніше складається не на його користь. Пекін все ще не має повноцінної ядерної тріади, а в разі військового конфлікту його підводні ракетоносці, швидше за все, виявляться замкнутими в межах «першого ланцюга островів», звідки не зможуть загрожувати континентальній частині США.

В таких умовах Китай міг би зацікавитися переговорами з США про контроль над озброєннями, незважаючи на те що раніше Пекін не раз заявляв про зворотне. Але асиметричність ризиків та інтересів, відсутність зрозумілого предмета для обмеження і ентузіазму з боку США до дійсно рівноправних переговорів зводять таку можливість до мінімуму.

Вашингтон не демонструє інтересу і до іншої дипломатичної ініціативи – російської пропозиції США ввести двосторонній мораторій на розміщення ракет середньої дальності після припинення дії ДРСМД. Незважаючи на це, Москва як і раніше не збирається розміщувати нові типи ракет (в тому числі, наскільки можна судити, в Азії) до тих пір, поки їх там не розгорне США.

Російська ініціатива про мораторій відкриває можливості для консультацій і координації відповіді Москви і Пекіна щодо можливості розміщення американських ракет в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 27 листопада в Пекіні в них брав участь заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков. Перед російською дипломатією буде стояти завдання не перетворити відповідь на дії США в подразник у російсько-китайських відносинах.

Андрій Баклицький

Джерело

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *