Як торгові війни Трампа вплинуть на світову економіку

Переоцінювати негативні ефекти від торгових війн не варто – на зростання світової економіки і торгівлі впливають сьогодні набагато могутніші чинники, ніж введення мит. Товарообіг США і Китаю в 2018 році на тлі війни зріс на рекордні 28% рік до року, а оборот 2019-го, швидше за все, буде на 10% більше, ніж оборот 2017-го. Ось вам і війна.

Останнім часом рідкісний аналітик, коли говорить про стан світової економіки і ринків, не починає свій з теми торгової війни між США і Китаєм. Змінами на торговому фронті у війні двох найбільших економік світу пояснюється все – від рухів ринків акцій до рецесії в Європі. Це і зрозуміло – повороти в цій війні трапляються так часто і так драматично, що під будь-яку подію в світовій економіці завжди знайдеться подія в американо-китайській війні, яка пояснить його належним чином – дитяча гра в «добре-погано» найкраще підходить для опису цієї ситуації.

Дворічна війна

Остання американо-китайська торгова війна формально почалася влітку 2017 року. Того року в травні США і КНР підписали торговельну угоду, що розширює США доступ на ринки Китаю, а Китай отримував право продажу в США курячих напівфабрикатів власного виробництва [добре]. Але вже в серпні торгове представництво США (USTR, це американський урядовий орган, який управляє зовнішньою торгівлею) ініціювало «розслідування діяльності Китаю» в області передачі технологій та інтелектуальної власності – тобто просто звинуватили його в промисловому шпигунстві [погано].

У листопаді 2017 року Трамп відвідав Китай і в офіційній заяві з приводу візиту зазначив «потепління відносин» [добре]. А вже в лютому 2018-го США ввели мита на ввезення панелей для сонячних батарей і пральних машин на загальну суму $ 10 млрд, основний експортер – Китай [погано]. У березні 2018-го США подали в СОТ скаргу на Китай, ввели високі тарифи на імпорт сталі та алюмінію (дбайливо виключаючи зі списку ряд країн, в тому числі Австралію і Південну Корею, але, звичайно, не Китай), обклали митом ввезення з Китаю продукції з високою доданою вартістю і заборонили китайським інвесторам вкладати гроші в ряд наукомістких галузей американської економіки [погано].

У квітні 2018 року в війні нарешті почав брати участь Китай. На додаткове введення Штатами тарифів на продукцію з Китаю приблизно на $ 3 млрд і публікацію списку майбутніх тарифів ще на $ 50 млрд Китай відповів публікацією свого списку – на ту ж суму. Тоді Штати негайно викрили китайського гіганта телекомунікацій ZTE в порушенні режимів санкцій і заборонили своїм компаніям працювати з ZTE [дуже погано]. У травні 2018-го пройшли широкі американо-китайські переговори, після яких китайці заявили, що припиняють введення мит, а Трамп написав в твіттері, що допоможе китайській компанії [добре].

Вже в червні 2018 року ZTE відновила роботу з США, Штати провели «ревізію списку товарів» і скоротили список майже наполовину. Китай, однак, не сприйняв це як крок назустріч – 16 червень 2018 року Пекін ввів 25%-ві тарифи на товари сумою $ 34 млрд і оголосив, що готовий ввести такі ж тарифи ще на $ 16 млрд [погано]. У липні 2018-го мита і з одного, і з іншого боку починають стягуватися; USTR оголошує, що готова ввести мита на китайські товари на $ 200 млрд на рік. До кінця серпня 2018-го Китай подав зустрічний позов до СОТ [погано], а вже на початку вересня Трамп заявив про нові мита – на товари річним імпортом в обсязі $ 267 млрд [погано]. Китай відповів списком на $ 60 млрд.

До кінця вересня минулого року тарифи по обидва боки були введені, в жовтні поновилися переговори, а до січня цього року сторони домовилися призупинити війну і навіть знизити деякі мита. Китай погодився купувати більше американських товарів, в тому числі соєвих бобів [добре]. Інтенсивні переговори йшли до травня 2019 року. Китай пішов на ряд другорядних поступок, обидві сторони відклали введення нових тарифів і навіть створили державні органи з розвитку двосторонніх відносин [добре].

П’ятого травня Трамп оголосив про підвищення мит на товари з Китаю на $ 200 млрд з 10% до 25%. Китай відповів підвищенням мит на товари вартістю $ 60 млрд. США внесли іншого китайського гіганта, Huawei, в список компаній, з якими не можна співпрацювати. Китай у відповідь створив власний список таких компаній, але (поки) американські компанії в нього не потрапили. Правда, на 1 червня було відкрито розслідування відносно FedEx [погано].

Двадцять першого червня п’ять китайських IT-організацій – Sugon, Цзяннаньскій університет комп’ютерних технологій в місті Усі, Higon, Chengdu Haiguang Integrated Circuit і Chengdu Haiguang Microelectronics Technology – поповнили американський список, де вже була Huawei [погано]. А 26 червня Трамп оголосив «перемир’я» – і до середини липня Huawei відновила роботу. Дев’ятого липня 115 китайських товарів вивели з-під дії нових мит [добре], але вже 16 липня Трамп запропонував ввести мита ще на $ 325 млрд китайських товарів, а 6 серпня США звинуватили Китай в маніпулюванні валютою. У відповідь китайські компанії зупинили закупівлі сільськогосподарської продукції з США [погано].

До 1 вересня всі обіцяні мита вступили в силу. Протягом вересня сторони вносили невеликі доповнення в «листи винятків» і вели переговори на середньому рівні, але в підсумку на початок жовтня 2019 року митами обкладений імпорт з Китаю в США на $ 550 млрд на рік і експорт в Китай на $ 185 млрд на рік.

Аси торгових війн

Ця торгова війна, зрозуміло, не перша і не остання, яку ведуть на землі країни, і зокрема США. Історія США почалася з торговельної війни (її вела Британія зі своїми американськими колоніями). Її кульмінацію часто називають «Бостонським чаюванням». Та торгова війна швидко переросла у війну традиційну – за незалежність.

У 1930 році президент США Герберт Гувер схвалив прийнятий Конгресом акт про введення митних тарифів на досить довгий список імпортованих з Європи товарів. Європа відповіла симетрично, експорт з США впав за рік на 61%, а сам Гувер не був переобраний на другий термін (його наступник Франклін Рузвельт до 1934 року скасував цей акт і в подальшому істотно скоротив мита).

У 1960-і роки успіхи американських виробників курятини дозволили їм наповнити ринки Європи дешевим м’ясом. Франція і Західна Німеччина ввели мита на ввезення м’яса птиці, американці відповіли митами на ввезення легких вантажівок, міцного алкоголю і ряду інших товарів. Найбільше, як не дивно, від цієї війни спочатку постраждали, а потім виграли японці: мита на легкі вантажівки вдарили насамперед не по «Фольксвагену» та «Ситроену», а по «Ісудзу» і «Тойоті». Останні досить швидко відкрили складальні виробництва в США, щоб обійти мита – це було початком тріумфальної ходи японських автомобілів на американському ринку.

У 1987 році президент США Рональд Рейган ввів мито 50% на телевізори, комп’ютери і силові прилади, що поставляли з Японії. Однак успішний в економічних питаннях президент, автор рейганоміки тут прорахувався. Імпорт з Японії знизився всього на 3%, і американські споживачі стали просто переплачувати за імпортні японські товари. Не дивно, що уряд Японії, поміркувавши, заявив тоді, що не стане ніяк відповідати на нові мита.

Приблизно в той же час США почали збільшувати мита на канадські пиломатеріали. У Канаді ліс знаходяться в державній власності, і ціну на пиломатеріали фактично призначає держава, що постійно дозволяє Канаді експортувати їх за ціною нижче, ніж на внутрішньому ринку США. З 1980-х років США і Канада перебувають в суперечці приводу ринку пиломатеріалів і застосовності американських мит, яка періодично вщухає і знову розгорається. В результаті уряд США отримує високі мита з поставок канадського дерева, проте практично всі вони йдуть з кишень американців – ціни на стовбури м’якої деревини та пиломатеріали в США в реальному зросли на 40%.

На початку 1990-х років США висловили невдоволення тим, що європейські держави стягують високі мита на ввезення бананів не з своїх колишніх колоній. Американські компанії володіли банановими плантаціями в Латинській Америці і страждали від таких мит. США ввели високі мита на ряд європейських товарів – від брендових сумок з Франції до свинини з Данії. Бананова війна тривала до 2009 року, коли нарешті розміри тарифів були врегульовані сторонами.

У 2002 році президент США Джордж Буш-молодший вирішив підтримати американських металургів і ввів загороджувальні тарифи на імпорт сталі. Мексика і Канада були членами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і не потрапили під їх дію, але потрапила Європа, яка відповіла підвищенням тарифів на ввезення американських фруктів і автомашин. Війна тривала 18 місяців і не привела ні до чого, крім зростання цін на сталь на світовому ринку.

У всіх торгових воєн, як видно, є спільні риси. Вони починаються, щоб захистити своїх виробників. У більшості випадків друга сторона вживає аналогічних заходів. Оплачують такі війни споживачі (якщо попит еластичний, а попит, як правило, досить еластичний, то ціна, очищена від мита, падає незначно, як і обсяг продажів), а заробляють на них бюджети обох держав-учасників, збираючи мита. Найчастіше війни не досягають декларованої мети і закінчуються тоді, коли держави примиряються зі статус-кво.

Таким чином, торгові війни – це скоріше засіб залучити на свою сторону голоси необізнаних громадян, які вважають, що влада бореться за свого виробника, і поповнити бюджет, а не спосіб допомогти своїй економіці (якщо не брати до уваги, звичайно, окремих виробників, загальної погоди в економіці не роблять, але виграють від того чи іншого заборони або високого тарифу).

Іноді переможцем в торговельній війні стає взагалі третя країна, якій вдається увійти на ринок учасника війни, замінивши його супротивника. Однак в сучасному світі таке трапляється вкрай рідко – ринки інтегровані, компоненти одного товару виробляються в десятках країн, виробництво збалансовано, і тому під час війни відбувається не зміна обсягів поставок, а зміна адрес: поки Китай зменшує поставки в США, його на цьому ринку може замінити В’єтнам або Малайзія, але Китай поставить той же товар вчорашнім покупцям В’єтнаму та Малайзії.

Війна ні до чого

Неважко зрозуміти, чому саме США в останні десятиліття так активно розв’язують торгові війни. Обсяг експорту у відсотках до ВВП у США унікально низький – з початку 1990-х він ледь перевищує 10-11%. Навіть Японія з тих пір наростила експорт до 16% ВВП, не кажучи вже про європейські країни, які експортують близько 30% ВВП, а Німеччина – всі 45%. Зайве говорити, що і американський в процентах до ВВП малий у порівнянні з іншими країнами (близько 15% проти приблизно 30% у Франції і Великобританії і майже 40% у Німеччині).

За зовнішньоторговельному обігу (26% ВВП) Америка знаходиться в світі на шостому місці з кінця – більш самодостатні тільки економіки Нігерії, Судану, Бразилії, Аргентини та Пакистану. Для порівняння: Росія тільки експортує 26% обсягу ВВП, а торговий оборот у неї становить 47%. До того ж у США є істотний дефіцит рахунку торговельних операцій – він наближається до $ 800 млрд, в той час як у інших великих економік він коливається близько нуля або позитивний (близько мінус $ 90 млрд у Великобританії, зате плюс $ 250 млрд у Німеччині).

У цій ситуації взаємний обмін митами з усім світом очевидно грає на руку США – малий обсяг імпорту знижує удар від мит ​​по американським споживачам, а великий дефіцит торгового рахунку робить сальдо таких мит позитивним для США і негативним для торгових партнерів.

Особливо високий перекіс в торгівлі США і Китаю. Американський експорт в Китай стагнує в районі $ 120 млрд на рік – незначна цифра для США. Більше не виходить, і на тлі постійно зростаючого імпорту з Китаю (вже майже $ 700 млрд на рік, зростання більш ніж на $ 150 млрд за п’ять років) ця цифра виглядає «несправедливою», навіть якщо врахувати, що Китай продає Америці товари «у кредит» – США платять доларами, які лягають в китайські резерви. Бажання США якщо не виправити ситуацію (торговий дефіцит з Китаєм природно зростає в міру ескалації війни, адже у вартість товарів увійшли мита), то заробити на ній цілком зрозуміло.

На жаль, багато аналітиків і ЗМІ сьогодні сильно переоцінюють роль торгових воєн в світовій економіці і міжнародній торгівлі. Так, вартість міжнародної торгівлі, яка, якщо брати довгостроковий тренд, знижується з великою швидкістю вже 200 років, гальмує своє падіння в періоди масштабних торговельних воєн. Але це гальмування носить локальний характер і закінчується разом з кінцем такої війни.

В цілому ж світ послідовно стає більш інтегрованим і прозорим. Пік глобалізації припав на 2008 рік – обороти міжнародної торгівлі склали тоді 30,6% світового ВВП, майже в два рази більше, ніж в 1990 році. У 2011 році цей рівень був майже повторений – 30,5%, потім настала стабілізація, і в 2017 році цей показник склав «всього» 29,4%. П’ятдесят років тому, в 1969 році, він дорівнював 13% – так що величезне зростання його очевидний.

Що ж стосується «руху назад», про який ЗМІ люблять говорити в останні роки, то це ілюзія, створена самими ЗМІ. Один відсоток світового ВВП на сьогодні – це $ 840 млрд. Ця цифра приблизно збігається з обсягом зниження нафтового експорту в доларовому вираженні в процесі падіння ціни нафти з $ 120 за барель до нинішніх $ 60 – ось і відповідь на питання про «стагнації» міжнародної торгівлі.

Можна ще згадати, що протягом останніх восьми років долар активно ріс по відношенню до основних світових валют, в той час як інфляція на локальних ринках була низькою – безліч товарів, вироблених поза США і продаються на зовнішньому ринку, просто подешевшали в доларовому вимірі. Нарешті, не варто забувати, що світова економіка дуже складна, і вимагати від неї монотонного збільшення одного показника нелогічно.

Безумовно, зростання мит і загороджувальних бар’єрів на шляхах експорту та імпорту не може бути позитивним. Наслідком торгових воєн стає зростання витрат платників податків, зниження конкуренції на локальних ринках і падіння якості продукції, уповільнення поширення технологій. При цьому захист локального виробника призводить лише до зниження його конкурентоспроможності в перспективі, але не до розвитку і навіть не до збагачення. Однак і переоцінювати негативні ефекти від торгових воєн не варто – на зростання світової економіки і торгівлі впливають сьогодні набагато могутніші чинники, ніж введення мит на товари, які становлять в світовому товарообігу не більше 1-1,5%. Поки йде війна США і Китаю, перші зростають майже на 3% в рік, залишаючись найсильнішою і найбільшою економікою світу, другий – на 6%.

Товарообіг США і Китаю в 2018 році, незважаючи на торговельну війну, виріс на рекордні 28%, і навіть його корекція на 14% в першому півріччі 2019 року не скасовує того, що оборот за весь 2019 рік, швидше за все, буде на 10% більше , ніж був у 2017-му. Ось вам і війна.

 

Андрій Мовчан

Джерело

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *