Четвертий в черзі. Навіщо Кіму потрібна була зустріч з Путіним

Найбільше Північну Корею цікавить вихід з-під секторальних санкцій. Але при нинішньому стані російсько-американських відносин Росія на роль посередника не дуже годиться.

 

Отже, 25 квітня сталася подія, яку в російському МЗС чекали не один рік: у Росію приїхав новий північнокорейський лідер, вищий керівник маршал Кім Чен Ін.

 

Офіційне запрошення маршалу було направлено кілька років тому, і ще навесні 2015 року його чекали на святкування Дня Перемоги, проте кожного разу поїздка скасовувалася. Втім, нічого дивного в цьому не було: до весни минулого року новий північнокорейський лідер взагалі не виїжджав за кордон, так само як і не зустрічався з главами інших держав у себе вдома.

 

Однак упродовж останнього року з самітництвом було покінчено. Упродовж останніх 14 місяців Кім Чен Ін ухитрився зустрітися з Сі Цзіньпіном (чотири рази, включаючи поїздку на свій День народження в січні цього року), з президентом Південної Кореї Мун Чже Іном (три рази), з Дональдом Трампом (два рази), а також з прем’єр-міністром Сінгапуру і президентом та іншими вищими керівниками В’єтнаму.

 

Зустрічі з сінгапурським і в’єтнамським лідерами були пов’язані з тим, що ці країни приймали саміти Кім Чен Ина з Трампом.

 

Можна, звичайно, ображатися, що Росія виявилася в списку на скромному четвертому місці – не рахуючи випадково потрапивших туди  Сінгапуру та В’єтнаму. Однак на практиці ця позиція в списку непогано відображає ту роль, яку зараз Росія грає в північнокорейській політиці. Об’єктивно кажучи, вона є саме четвертим – після Китаю, Південної Кореї і США – за значенням партнером КНДР, але при цьому випереджає Японію, на зустріч з прем’єр-міністром якої Кім Чен Ін поки часу не знайшов.

 

Треба сказати, що зустріч у Владивостоці пройшла досить скромно. Кім Чен Ін і Володимир Путін поспілкувалися кілька годин, поїли борщу і пельменів, а також спробували стейк з хабаровської яловичини. У появі на столі страви з цієї яловичини багато хто побачив натяк. Свого часу дід Кім Чен Іна, Кім Ір Сен, будучи капітаном Радянської армії, кілька років прослужив під Хабаровськом. Разом з ним був тоді і його маленький син Юра Кім – майбутній полководець генералісимус Кім Чен Ір.

 

Втім, читаючи матеріали про зустріч, неможливо не помітити однієї обставини: преса приділяє чимало уваги різним протокольним деталей – тому, як охорона Кім Чен Іна протирала спиртом ті поверхні, до яких він може доторкнутися; тому, як сам Кім Чен Ін з незвички не міг розібратися з піднесеним йому на станції Хасан короваєм; тому, як Володимир Путін за звичаєм символічно «викупив» подарований йому корейським гостем меч. Цей інтерес журналістів до символічних дрібниць в цілому зрозумілий: на зустрічі не відбулося ніяких проривів. Втім, з самого початку проривів особливо і не очікувалося. Тому пресі залишилося тільки говорити про хабарівську яловичину і дезінфекцію сидінь.

 

Показово, що за підсумками саміту не було прийнято спільної декларації, а на прес-конференції, яку Володимир Путін проводив на самоті, йому було задано чимало запитань за темами, які не мають до Кореї особливого ставлення.

 

Основна причина, по якій зустріч пройшла досить скромно, очевидна: Росія має дуже обмежені можливості для того, щоб впливати на ті питання, які зараз по-справжньому важливі для Північної Кореї, – і в Пхеньяні це розуміють.

Головне питання, яке зараз хвилює Пхеньян, – це так звані секторальні санкції, введені в 2016-2017 роках Радою Безпеки ООН. На відміну від санкцій, які діяли до цього, секторальні санкції передбачають жорсткі обмеження майже на всі мислимі види торгівлі та зовнішньоекономічну діяльність. Відповідно до них в КНДР не можна продавати, наприклад, цвяхи і болти. Фактично в останній рік КНДР зіткнулася з ситуацією, дуже близькою до економічної блокади.

 

Секторальні санкції були прийняті Радою Безпеки під тиском США, але також і при активній підтримці Китаю, відносини якого з Пхеньяном в 2016-2017 роках були досить напруженими. В останній рік Китай змінив гнів на милість, але зробленого не повернеш: прийняті при китайській підтримці санкції тепер можна скасувати або пом’якшити тільки в тому випадку, якщо за таке пом’якшення або скасування проголосують всі члени Ради Безпеки ООН, включаючи і США. Однак президент Трамп уже не раз підкреслював, що скасовувати санкції він не збирається, принаймні до тих пір, поки КНДР не зробить «суттєвих кроків» на шляху до ядерного роззброєння.

 

Зараз і Росія, і Китай виступають за скасування секторальних санкцій, так що Кім Чен Іну немає сенсу домагатися від Росії пом’якшення позиції з цього життєво важливого для Північної Кореї питання – Росія і так в цілому займає саме ту позицію, на яку розраховує Пхеньян. Однак ніяких зрушень не відбудеться, поки відповідне рішення не буде прийнято Сполученими Штатами. Правда, на прес-конференції Володимир Путін заявив, що має намір донести до керівництва США північнокорейську і російську позиції, але при нинішньому стані російсько-американських відносин на роль посередника Росія не дуже годиться.

 

Існування санкцій в їх нинішньому, вкрай жорсткому варіанті робить в цілому безглуздою розмову про економічне співробітництво. Майже будь-які мислимі форми спільної комерційної діяльності, включаючи навіть і звичайну торгівлю, будуть в тій чи іншій мірі порушенням відповідних резолюцій ООН.

 

Правда, навіть в малоймовірному випадку скасування санкцій на бум в російсько-північнокорейській торгівлі розраховувати не доводиться. Ця торгівля перебуває на мікроскопічному рівні вже майже чверть століття, і всі спроби оживити її поки незмінно закінчувалися провалом. Пов’язано це з сумною, але об’єктивною обставиною: економіки Росії і Північної Кореї малосумісні. Росія просто не має потреби в тих вельми нечисленних північнокорейських товарах, які є конкурентоспроможними на світовому ринку (мова йде в основному про корисні копалини і дарах моря). Зі свого боку, через хронічний брак валюти північнокорейська сторона не може платити нормальну ціну за ті товари, які в КНДР теоретично могли б постачати російські компанії.

 

Чи не єдиною областю, у якій співпраця Росії і КНДР має економічний сенс, є поставки в Росію робочої сили. У 2016 році в Росії було понад 30 тисяч північнокорейських робітників, більшість з яких була зайнята в будівництві. Однак, відповідно до секторальних санкцій всі робітники повинні бути повернутись на батьківщину до кінця цього року. Не виключено, що під час Владивостоцького саміту обговорювалося, як можна обійти існуючі заборони, проте з опублікованої інформації нічого про це не відомо.

 

Крім цього, КНДР, зіткнувшись останнім часом з серйозними економічними труднощами, і зокрема із загостренням продовольчої ситуації, здається, знову потребує гуманітарної допомоги – і це питання дійсно піднімалося на переговорах. Немає особливих сумнівів, що Росія надасть Північній Кореї певну допомогу, але масштаби її, швидше за все, будуть скромними – куди більш скромними, ніж та допомога, яку КНДР отримує від Китаю і від міжнародних організацій.

 

Сумнівною в даний час представляється і часто згадувана в пресі ідея Транскорейської залізниці, яка б з’єднала залізничну мережу Південної Кореї з Транссибом і забезпечила б можливість дешевої і швидкої доставки південнокорейських товарів до Європи. І проект залізниці, і схожий на нього проект Транскорейського газопроводу представляються російській стороні занадто ризикованими. Вартість цих проектів дуже велика, а територія, на якій будуть розгортатися роботи, не відрізняється політичною стабільністю. Почавши роботи з будівництва залізниці (те ж саме відноситься і до газопроводу), російські компанії фактично тут же виявляться заручниками політики Південної Кореї, США і КНДР. У разі приходу до влади в будь-який з цих країн прихильників жорсткої лінії, масштабні інфраструктурні проекти, швидше за все, будуть швидко заблоковані, а російські інвестори, які вкладуться в них,  понесуть чималі збитки.

Якщо говорити про суто політичні питання, то у виступі Володимира Путіна було висловлено інтерес до відновлення шестисторонніх переговорів і взагалі до багатосторонньої дипломатії. Причини цього інтересу зрозумілі: багатосторонній формат дає Росії, яка в цілому не дуже включена в корейські справи, право голосу і в рішенні найважливіших питань, пов’язаних з північнокорейською ядерною проблемою, так само як і можливість впливати на майбутнє Східної Азії. Правда, інтерес Росії до багатостороннього формату ніяк не означає, що відповідні переговори будуть відновлені – не виключено, що і США, і Китай, будучи найсильнішими гравцями, вважали б за краще вести справи в односторонньому порядку.

 

Цікаво, що на цей раз на саміті майже не піднімали тем, що стали важливими за багато років. Мало йшлося і про необхідність збільшувати товарообіг між двома країнами. Судячи з усього, обидві сторони вирішили бути максимально реалістичними і не захоплюватися пишними, але, по суті, малозмістовними і нездійсненними деклараціями. Це можна тільки вітати.

 

Андрій Ланьков

Джерело

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *