Течії під льодом. Чому Лукашенко більше не пускає опозицію в парламент

Настрій в ЄС і США від нового, лояльного складу білоруського парламенту, звичайно, не покращиться. Можливо, ентузіазму щось робити у білоруському напрямку буде ще менше, ніж зараз. Але різкої реакції ні ЄС, ні США теж не буде. Стратегічний інтерес – не заважати Білорусії балансувати між Заходом і Москвою – переважує турботу про демократичні ідеали у країні

 Вибори у білоруський парламент пройшли за традиційним, повністю контрольованим сценарієм. Пустивши двох опозиціонерів у минулий склад, влада ухвалила рішення згорнути експеримент у цей раз. Перед президентськими виборами 2020 року душевний комфорт керівництва виявився важливішим за поступки Заходу з незрозумілою віддачею від них.

Підготовка до реформи Конституції

Навіть такий адміністративний ритуал, як білоруські вибори, здатний відкрити кілька нових трендів в білоруській політиці. Серед внутрішньосистемних тенденцій – зростання частки партійних депутатів і відправка в парламент кількох впливових і відомих чиновників.

Білоруський парламент традиційно був місцем зручної пенсії для номенклатури, але тепер в нього намагаються вдихнути номенклатурне життя. У депутати перевели заступника голови адміністрації президента Валерія Міцкевича, колишнього прес-секретаря МЗС Андрія Савіних, екс-керівника білоруського телебачення, а нині главу пропрезидентської організації «Біла Русь» Геннадія Давидько і начальника Генштабу армії Олега Белоконева.

Судячи з усього, за рахунок помітних, але ще не старих чиновників Лукашенко і його адміністрація хочуть надати парламенту хоч якусь внутрішньосистемну політичну вагу. Це вкладається в логіку анонсованої Лукашенко конституційної реформи – перерозподілу в найближчі 4-5 років повноважень від президента до парламенту і уряду.

Крім того, зросла кількість депутатів від провладних партій. У 2012 році їх було п’ять, в 2016-м – 16 (один депутат від опозиційної партії), тепер – 21. Всього депутатів у нижній палаті – 110. Білоруський парламент формується за мажоритарною системою, але вже кілька років обговорюється перехід на змішану, коли частина депутатів йтиме за партійними списками.

Навіть Лукашенко, якому зручніше працювати за звичною і зрозумілою системою одномандатних округів, останнім часом визнавав, що країні потрібно не поспішаючи переходити до розвитку партійної системи. Швидше за все, і ця реформа увійде в оновлення Конституції. Якщо в майбутньому доведеться керувати країною ще й через парламент, то там знадобиться своя партія влади, а разом з нею – партії-спойлери і системна опозиція.

 Нові формати і учасники

Через те, що білоруський виборчий процес давно не має відношення до боротьби за мандати, парламентську кампанію почали активно використовувати різні групи незадоволених просто для поширення своїх ідей.

Так, на вибори пішли лідери відомого екологічного протесту проти акумуляторного заводу в Бресті і ініціативи «Матері-328», чиї діти отримали великі терміни у в’язниці за невеликі обсяги наркотиків. Майже всіх їх влада або не зареєструвала кандидатами, або швидко позбавили реєстрації, щоб не дозволяти соціальному протесту політизуватися.

У кампанію прийшло нове покоління – молоді люди, які виросли, а іноді й ті, що народилися при Лукашенко. З провладного боку це активісти офіційного союзу молоді БРСМ. Вони вступили в кампанію після того, як президент особисто попросив забезпечити представництво молоді в парламенті.

Від противників влади йшов Молодіжний блок, альянс активістів різних ініціатив, у тому числі й проти жорсткої антинаркотичної політики і нещодавно гучного закону, який скоротив число відстрочок від армії. Ці кандидати відзначилися досить яскравою кампанією, з акцією-дискотекою на головній тусовочній вулиці Мінська і ходою пам’яті «жертв» вживання марихуани, де активісти замість портретів несли порожні аркуші паперу.

Тим часом власник найпопулярнішого в країні телеграм-каналу NEXTA, 21-річний Степан Путіло проекспериментував з переходом своєї молодої аудиторії в офлайн. З Польщі, де блогер живе, він організував зустріч глядачів свого антилукашенківського фільму в центрі Мінська, яка переросла в мітинг на 500 осіб.

Це небагато, але і не невдача за мірками сьогоднішньої політичної апатії у білоруському суспільстві. Опозиційні лідери до і після нього насилу збирали по 100-150 осіб на свої акції в цій кампанії.

Традиційно в опитуваннях білоруська молодь пасла задніх у готовності протестувати і взагалі за інтересом до політики. Судячи з усього, ситуація змінюється тому, що у зрілий вік переходить нелякане покоління, яке ще ходило в школу, коли у країні пройшла остання хвиля жорстких репресій в 2010-2011 роках.

Нарешті, останній і, мабуть, найцікавіший феномен цих виборів – виступ пари кандидатів з проросійською, але критичною по відношенню до влади риторикою. Їх посил простий: в регіонах стагнація і занепад, влада не виконує соціальний контракт, чиновникам на нас плювати, потрібно дружити з Росією, тільки вона нам допоможе.

Цікаво, що висунула цих кандидатів декоративна і лояльна Республіканська партія праці і справедливості. До сих пір вона не дозволяла собі критикувати владу і відхилятися від її курсу, крім дрібниць на кшталт визнання Криму російським – як данина їх партнерству зі «Справедливою Росією».

Проросійська критика влади в Білорусії завжди вважалася дуже небезпечною зоною. Лукашенко намагався тримати монополію у цьому напрямку, його дозволялося критикувати тільки з пронаціональних або проєвропейських позицій. Нещодавно, різкі тексти  на адресу білоруської влади і її політики ідентичності довели трьох русофілів, публіцистів агентства «Регнум», до кримінальної справи і року в СІЗО.

Однак у міру того, як між Мінськом і Москвою накопичуються розбіжності, на білоруському політичному полі з’являється місце для проросійської опозиції. В останні роки вже виникло кілька подібних регіональних сайтів відносно популярних телеграм-каналів.

Цей процес тільки зароджується. Оформленого проросійського антилукашенківського руху немає, і спецслужби навряд чи дозволять йому виникнути. Але провал зусиль Мінська і Москви по інтеграції, особливо якщо він приведе до кризи у білоруській економіці, тільки розширить поле можливостей для таких активістів і груп. Чим більше їх буде, тим сильніше буде спокуса у Москви підтримувати їх в моменти загострення відносин з Лукашенком.

Без ігор в демократію

Відсутність опозиції в новому складі парламенту – не відкат відлиги, тому що білоруська відлига ніколи не торкалася виборів. У 2016 році набирав обертів діалог із Заходом, і йому вирішили дати додатковий імпульс, провівши в депутати двох опозиціонерів, але не змінюючи при цьому нічого у виборчому процесі.

Цього разу навіть сам хід виборів був трохи жорсткіше, ніж зазвичай, – з більш активною накруткою явки на достроковому голосуванні, більшою фільтрацією опозиціонерів, які хотіли потрапити до виборчкомів або стати кандидатами. Аргументів пропускати опозицію ще раз не знайшлося.

Це означає, що, по-перше, білоруський МЗС, який прийнято вважати проєвропейським лобістом всередині системи, не має серйозного впливу на Лукашенка і його адміністрацію, коли мова йде про вибори. Як тільки з’являються інші міркування – наприклад, забезпечити президенту зручне переобрання в 2020 році без яких-небудь натяків опозиції, що їй дали послаблення, ці інтереси стають важливішими за флірт з ЄС і США.

Максимум, що може білоруський МЗС сьогодні, – це на якийсь час переконати інші держоргани утримуватися від найжорсткіших репресій типу набору нових політв’язнів або брутальних розгонів вуличних протестів.

По-друге, Лукашенко і сам не бачить тих завдань у відносинах із Заходом, які допомогли б вирішити збереження опозиційної квоти. Як він зауважив нещодавно у Відні, західному бізнесу все одно, чи визнається білоруський парламент легітимним. Головне – гарантії інвестицій від верховної влади і стабільність в країні.

Політично ЄС не пропонував Білорусії якихось конкретних нових поступок за наявність опозиції в парламенті. Відносини з Брюсселем останнім часом взагалі вийшли на плато з неясним  майбутнім. США натякали, що можуть ще послабити санкції в такому випадку, але, мабуть, Мінськ це не переконало.

Настрій в Брюсселі і Вашингтоні від лояльного парламенту, звичайно, не покращиться. Можливо, ентузіазму щось робити у білоруському напрямку буде ще менше, ніж зараз. Але різкої реакції ні ЄС, ні США теж не буде. Санкції проти Білорусі Захід вводив не за погані вибори, а за помітні репресії під час і після них. Тепер цих репресій немає.

Зате ізоляція Мінська вже кілька років на Заході асоціюється з виштовхуванням його в зону впливу Москви. Стратегічний інтерес – не перешкодити Білорусії балансувати між центрами сили – як мінімум з 2015 року важливіший для Заходу за турботу про демократичні ідеали в країні.

Артем Шрайбман

Джерело

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *