Ранкова кава з політологами (31 серпня 2018 року)

УсіНаприкінці кожного місяця ми підбиваємо підсумки і заглядаємо в місяць майбутній, щоб спрогнозувати, що він може принести Україні і світу. У серпні 2018 року серйозних політичних змін в Україні не сталось, проте, нас чекає цікавий нове політичне півсезоння. А тому на цій “Ранковій каві з політологами” експерти підбивати підсумки та обговорювали свої прогнози на вересень 2018 року.

Мельник Микола:

Сьогодні ми підводимо підсумки політичного міжсезоння,  Я хотів би виділити декілька тенденцій.

Перше. Це загострення передвиборчої боротьби. Вже всі політики в тій чи іншій мірі почали передвиборчі перегони. Почав компанію Юрій Віталійович Луценко, яка з першого погляду є дуже не вдалою. Певними кроки у цьому напрямку робить керівництво «Нафтогазу» Петро Порошенко і Юлія Тимошенко і не припиняли своїх дій. І поки Вона вміло йде до свого, то нині чинний Президент продовжує без нової ідеї, і паразитує на старих тезах:

  1. «Ніхто, крім мене. Без мене хаос»;
  2. «Той, хто мене не підтримує», – це агент Кремля. Цю тезу дуже гарно озвучив під час свого інтерв’ю Юрій Луценко.
  3. Які успіхи в Президента не важливо? Той, хто не підтримує Президента, – той підтримує Кремль. Все.

МельникНаслідком цієї політики штабу Президента є  кампанія дискредитації всіх, хто не належить до його політичної групи. Тобто, це дискредитація його політичних опонентів (Тимошенко, Гриценко і всі, кого він може остерігатися). У цьому дуже цікавим є те, що ОпоБлока вони не чіпають. Атаку здійснюють так звані «Олешки», які починають створювати певні списки, говорячи, що от дивіться – тут критикують Президента і це однозначно рука Кремля. Йде дискредитація політиків і експертів, які не поділяють загального захвату цих людей від Петра Олексійовича.

Другою тенденцією є політизація державницького процесу. Я маю на увазі, що порядок денний, який зараз формується в Парламенті, абсолютно буде підпорядкований політичним забаганкам Народного Фронту та БПП. Це і зміни до Конституції, і до Бюджету, які в принципі будуть проголосовані вже в вересні місяці. Тобто, вся державна машина починає працювати на вибори. Це є доволі негативною тенденцією безпосередньо для України.

Третє. Виключення України з процесу врегулювання ситуації на Сході. Перемовини продовжуються, але Україна все менше бере в них участь. Україна продовжує говорити, про її безальтернативність. Порошенко і Медведчук – постійно наголошують, що їх треба реалізовувати. Але фактично виконати їх не можливо з одного боку, бо політичну частину ми не можемо виконати (прийняття змін в Конституцію в частині децентралізації в 2015 році в нас закінчилося мітингом і смертю людей), відповідно того, що закладено в Мінську виконати неможливо. Тепер тристоронні контактні групи можуть збиратися, але вони по факту будуть обмежені форматом обміну полоненими.

Також мене турбує, що Росія завдяки Чемпіонату Світу з футболу пробила певну щілину у стіні дипломатичної обструкції Росії. Але тепер Путіна стали сприймати не як міжнародного злочинця, а як організатора дуже гарного заходу. Закінчується все тим, що російська дипломатія знову стала «рукоподаваемой». Серія двосторонніх зустрічей Путіна з Меркель і Путіна з Макроном говорить про те, що країна перестає впливати на Норманський формат, перебуваючи в ньому.

Гладких Валентин:

ВалікЯ візьму на себе зухвалість не погодитись з деякими тезами Миколи Мельника, що стосується Норманського формату, зокрема. На сьогоднішній день жодна серйозна політична сила України не виступає і не може собі дозволити висловлювань по типу, що Мінський формат мертвий чи, що ми виходимо з Норманського формату. Тобто, про це можуть думати, такий сценарій може розроблятися, можуть вестись дискусії про можливість створення іншого формату і інших угод, але на сьогодні сказати : «ми нічого реалізовувати не будемо» – це самогубство. Ті, хто говорить, що треба вийти з Норманського формату, на що вони сподіваються? На «ура-патріотичну» частину електорату?Людей, які слабо розуміються в тому, що взагалі відбувається у світі, які думають, що будь якими заявами і гаслами можна зламати тенденції, або виграти війну. Я не знаю жодної історії в історії людства, щоб війну виграли ура-патріотичними гаслами. А от  економікою, мобілізацією, армією вигравали. І дипломатією також, між іншим, – тобто, вмінням плести якісь союзи. Тому, попри те, що всі розуміють, що Мінські угоди завели цей конфлікт в глухий кут, але я по-іншому оцінюю цей глухий кут. Для когось він – це катастрофа, а для мене – не найгірша з альтернатив, які наразі існують. Великий плюс Мінська в тому, що в далося мінімізувати гостру фазу цього протистояння, що вже достатньо непогано. І таким чином українська дипломатія, економіка, влада виграли час для того, щоб зміцнити і посилити свої позиції. А те, що ми час це не використали належним чином, так це ж проблеми не Мінських угод і не Норманського формату. Питання треба до себе ставити, чому так сталося.

Ця дискусія про миротворців…не треба ж бути генієм, щоб розуміти, що миротворці ніде ніколи не забезпечували і не вирішували, крім одного єдиного завдання – припинення кровопролиття. Все інше вирішувалось політичним врегулюванням, а миротворці були лише проміжним етапом. Більше того, все це веде лише до заморозки конфлікту. Знову ж таки, що таке заморозка конфлікту? Заморозка конфлікту – це не стабільний стан, це проміжний стан. І тоді треба поставити питання: «Етап чого?» Чи це етап реінтеграції цих територій до території України, чи це етап суверенізацій утворень, чи це етап входження цих утворень до складу РФ. Але це вже буде залежити від багатьох інших обставин і чинників, які стануться після заморозки цього конфлікту. А сама по собі заморозка конфлікту, це як накладення гіпсу на руку при переломі. Погано звичайно, ходити з гіпсом, але все таки мабуть краще, ніж ходити просто з переламаною рукою. Тому думаю, що в цьому напрямку нічого катастрофічного не відбулося.

Що стосується заходу, який організував Путін і всі там класно погуляли, то не всі там класно погуляли. Бо якщо ми порівняємо кількість людей, які відвідували аналогічні заходи, які відбувалися за інших обставин в інших країнах, то це абсолютно не співмірно ні за кількістю, ні за представництвом. Тобто, якщо Хорватія грає, а президент Хорватії не поїхав би, то його б не зрозуміли.

Так само і зустрічі. Є ФАКТИ, А Є ПРИПУЩЕННЯ. Те, що вони зустрічаються з Путіним – це факт, а те, про що говорять – це припущення. Бо ми можемо так само припускати, що вони зустрічаються не для того, щоб зробити Україні щось недобре, а для того, щоб донести Путіну, що якщо він не почне «попускатись», то йому буде ще гірше. Таке припущення можливе? Можливе! Яке з цих припущень більш правдиве, я не знаю. Тому я б не переоцінював величне повернення російської дипломатії на міжнародну арену. Я би так не став робити з огляду на ситуацію в США, чергового пакету санкцій і всю колотнечу навколо Північного потоку, бо не все так весело, як росіяни намагаються представити.

Що стосується внутрішньополітичної тенденції, то тут я повністю погоджуюсь з Миколою в тому, що новий політичний сезон буде характеризуватись повним підкоренням всіх сфер державного життя в Україні одній єдиній меті – збереженню владі. І це є дуже погана тенденція, бо в результаті можуть бути прийняті рішення, які є дуже шкідливими і небезпечними, як в середньо терміновій перспективі так і в далеко терміновій перспективі для держави. Люди в нас досі не розрізняють «свою шерсть від державної». При чому це стосується не лише пана Порошенка, який має ресурсну базу для того, щоб це робити, але і до тих, хто виступає проти. Бо, на приклад, цей закон  про тимчасовий порядок місцевого самоврядування. Вже деякі почали говорити, що не будуть за нього голосувати. І не важливо, що вони тричі вже за нього голосували і нічого не сталося, а от цього разу вони не будуть. А чому? Та тому, що вони будуть йти на вибори і будуть позиціонувати себе як дуже патріотичні сили і їм начхати, які це матиме наслідки для зовнішньополітичного курсу. Те саме буде стосуватись і соціальної сфери і зарплат, і переселенців, і всього іншого. Тому тут може бути велика небезпека того, що хтось може «злетіти з катушок».

І останнє, я не хочу робити звичайно висновки з медійної картинки про те, що відбувається в середині, але думаю, що відбувається процес подальшої шоу-бізнесизації української політики. Коли зовнішні ефекти і раніше переважали, але мені здається, що повністю витісняють будь-які можливості для раціональної дискусії.

Кучухідзе Антон:

40466589_2273876259307272_6549873212853846016_nЯкщо ми говоримо стосовно Мінську, то тенденція в тому, що зараз є два аспекти по Мінську. Перший – вся логіка політичних заяв піде в русло розмови про миротворців. Тобто, в першу чергу виставлять миротворців, як умову і передумову реалізації Мінських домовленостей. Другий – якщо навіть, на приклад, я погоджусь з думкою, що Мінськ зупинив гарячу фазу конфлікту, то є ще одна позитивна річ у Мінських домовленостях – до них прив’язані офіційні санкції. Тобто, якщо Україна заявить, що вона виходить з Мінську, то американці покрутять біля скроні і їм потрібно буде перероблювати законодавчу базу, а ЄС – приймати нові рішення. І враховуючи ті проблеми, які, на приклад, є в Європі з єдністю думок про продовження санкцій, то це буде зробити ще складніше. Тому, яким би не був Мінськ – він все рівно приносить результат, навіть, якщо Україна його не виконує. Але він приносить результат з точки зору санкційного тиску. Що стосується виконання політичної частини, то, звичайно, це неможливо, бо нема умов безпеки і це також прописано в Мінську. Але. Є одна тонка річ – Україна може прийняти все, що вважатиме за потрібне (показати документ), а в перехідних положеннях прописати що, коли піде російська армія – ці роззброяться і т.д. І це все ми запускаємо упродовж тижня-місяця . Ось в чому йде претензія до влади України, всі розуміють, що вони виконати не можуть повноцінно Мінські домовленості, але їх просять хоча б свою частину виконати, щоб далі всередині себе і в середині ЄС давити на своїх партнерів, які розказують, що Україна не виконує свою частину зобов’язань. Тому з цієї точки зору важливо було б посилити позицію України. Але зрозуміло, що оскільки ми вступаємо в період виборів, то влада це ініціювати не буде. Тому, я думаю, що ми побачимо певний тиск з приводу особливостей місцевого самоуправління і знову, якщо буде якась зустріч по типу Волкер-Сурков, то американці знову будуть буквально по годинам рахувати, щоб продовжили дію закону. Тобто, це питання по суті на полі нічого не змінює, але з точки зору політики – це козир американцям при таких переговорах. Тому ось природа Мінська така складна і неоднозначна.

Що стосується миротворців. Оця новизна після зустрічі Меркель з Путіним, що Меркель заговорила не тільки про миротворців, а й про міжнародні адміністрації. Тобто це новий сигнал про те, що формат повністю буде таким, який буде влаштовувати більше Україну. І сенс того, що це була вже позитивна практика в Хорватії, в Славонії, коли ввели міжнародну адміністрацію.

У них було дві моделі реінтеграції: одна – сила, а інша – частину території вони реінтегровали через адміністрацію та через миротворців. Тобто, позитивний досвід є. І плюс, щоб це реалізувати, є одна маленька проблема – у США з російськими протиріччями, а їм голосувати в РадБезі. Але тим не менше, влада вибрала тренд говорити про мир не в форматі Мінських угод, а в форматі миротворців. Тож це допомагає їм не піти від міжнародних зобов’язань, не шокувати послів, які просувають інтереси України. І по-друге, це така риторика миротворців, яка програє, дозволяє ще грати на електорату Півдня і Сходу країни. Ну і як раз те, що було озвучено Президентом, ось ці вибачення, щодо того, що війна не закінчилася вчасно, як було обіцяно, це вже зрозуміла справа, сигнал на електорат Півночі та Сходу. Ще один момент, який стосується виборчої кампанії Президента,  це те, що він почав у лютому грати карти, що Україна стала державою-аспірантом НАТО, але офіційно такого статусу нема в документах НАТО. Це питання піднімалося на Комітеті закордонних справ. Проблема булла в тому, що просто технічно на сайті, ну ось програмісти на сайті НАТО не змінили Україну, ну і то це є навіть не політична позиція, вони просто не прописали як довідку, що Україна прийняла закон, який говорить про те, що Україна інтегрується в НАТО. Така технологія буде збережена і, в принципі, така технологія буде притаманна не тільки БПП, вона буде притаманна всій цій “великій європейській коаліції”. Тобто, навіть якщо ми поглянемо на опозиційну Батьківщину, у них це теж озвучується – курс на НАТО. Тобто, перший пункт,  у боротьбі з агресором – курс на НАТО. Ну це чисто технологія, тому що західний і центральний електорат – це колосальна підтримка, тому ця карта буде розігруватися. Що стосується інших тенденцій, ключовим питанням залишається те, які будуть санкції проти Росії і чи будуть санкції проти Північного потоку-2. Нарешті, побачимо ми це або ж, німці погоджуються на те, що вони реально побудують додаткові LNG-термінали, і Європа запускає те, що нам сказали – 11 LNG-терміналів – це ключові питання осені. Ну, з глобального залишається відкритим питання Північної Кореї та Ірану. А по всій Україні особливих просувань не буде. Це тиск, який сьогодні є з боку Заходу по відношенню до Росії, в контексті існуючих санкцій, але зміни ситуації на практиці з точки зору світу або навіть узгодження позиції по миротворцям, цього також не буде.

 Вдовиченко Вікторія:

ВікаЯ трошки доповню з контексту зовнішніх справ, тому що минулого тижня, як ви знаєте, відбулася щорічна нарада представників закордонних представництв тут в Києві, і це друга така нарада вже цієї влади. Як раз учора, офіційно завершилася. Ну із тих промовистих заяв, а особливо з питань дипломатії як очільника держави, так і Кабінету Міністрів дуже видно, що керівництво держави включає ще один додатковий ресурс на пошук інтересів за кордоном і залученню інвестиційної підтримки, в тому числі через дипломатичні канали.

Як і хто буде підтримуватися в Україні під час як президентських, так і парламентських виборів зокрема. У цьому контексті звісно Президент заявив, що візит пані Меркель буде відбуватися в жовтні. Ну і звісно що питання Антона доповню, як розгортатимуться події до Північного потоку-2.

Інший спектр – італійський. Італія виступає проти Північного потоку-2, вона зміцнює свої правові позиції зустріччю з Міністром внутрішніх справ Маттео Сальвіні, разом з прем’єр-міністром Угорщини, яка також відбувалась минулого тижня і коментарі італійців дуже прості. Справа в тому, що не тільки в Україні йде підготовка до виборів, а і в Європейському Союзі також – у Європарламенті, які будуть відбуватися у 2019 році.

Чому так Італія зацікавлена в Угорщині не розуміють й самі італійці, в першу чергу це персона Маттео Сальвіні, який до цього часу має амбітний план і тільки його посилює, щоб прийти з великим відсотком на вибори до Європейського парламенту і, відповідно через перевибори в Італії, закріпитися вже за кріслом прем’єр-міністра Італії. Це, в принципі, його дуже велика амбітна мета.

Що з того Україні? Цікава позиція самої «жовто-зеленої» Італії, адже важливо як двосторонньому рівні Україна зможе посилювати свої відносини так і чи може Україна використовувати те, що Італія на разі головує в ОБСЄ. Візит заступника міністра закордонних справ Італії як раз був наприкінці липня цього року, де обговорювалося, що українське питання одне із пріоритетів головування Італії в ОБСЄ. Так ось, на жовтень місяць вперше планується візит заступника Міністра закордонних справ України  до Риму, де буде поновлюватися так звана дорожня карта співробітництва. Гадаю попередня дорожня карта співробітництва була зроблена на дворічний період 2015-2016 роки. З позитиву на те, що на білатеральному рівні, принаймні, італійці визнають, що з українцями в них доволі гарні економічні зв’язки. Найцікавіше, що економічно за 2017 рік Італія стоїть на 2 місці в Україні за експортним потенціалом серез країни ЄС (українські дані). Якщо ви подивитися  на статистику ЄС – саме італійці на першому місці і вони цим дуже пишаються. І одна з дуже позитивних новин після виходу італійського банку UniCredit з ринку України, це те, що в жовтні місяці відкривається представництво Confindustria Italia, обєднання італійських великих та середніх компаній, що матимуть єдине представництво в Україні.

Ще одне важливе питання – це ситуація із Українським Домом. Цей процес певним чином буде, як то кажуть, в деяких країнах припинений. Більш того, проблемними залишається наявність та підтримання діяльності кафедр україністики. Так, зокрема,  нажаль не знайшлося декілька тисяч євро для того щоб зберегти декілька кафедр українознавства в Венеціанському університеті та в Мілані.

І останній момент на чому я хочу зосередитися, в принципі, іноземним дипломатам буде дуже цікаво спостерігати за українським політичним сезоном.Звісно, вони вже перенаситилися популяристичною риторикою наших політиків. Але в принципі це прекрасно говорить, що  Україні певний час будуть « закручувати паски» для виконання обіцяном. У цьому зв’язку, європейські партнери, прагнутимуть іще більше спостерігати за імплементацією задеклованим планів дій та реформ. Для чого ? Дуже прагматично. Наразі, європейці обговорюють проект бюджету ЄС на наступний термін. Відповідно, якщо ми хочемо розраховувати на фінансування Європейського Союзу по деяким з наших програм, потрібно адвокатувати власні інтереси та прагнення. Саме зараз йде перерозподіл держав-членів ЄС хто і які регіони буде просувати, зокрема Африку, наприклад. А ось чи буде в напрямку України така ж сильна адвокація, залишається запитання.

 Биков Сергій:

БиковСьогодні можна відзначити кілька ключових тенденцій, які матимуть суттєвий вплив на виборчу кампанію. В першу чергу – це продукування фейків і створення помилкових подій. Воно буде спостерігатися як з боку влади, так і з боку опозиційних політичних сил і політиків. Якщо ми говоримо про владу, то один з таких яскравих моментів є те, що при останньому відвідуванні міста Миколаєва Президент України відкрив підприємство ІН-Агро. Це завод з виробництва томатної пасти, але є один нюанс – цей завод вже рік працює. І при цьому, це все подається так, як нібито відкрили нове промислове підприємство і у нас в повний зріст розвивається промисловість, хоча будь-який розсудливий аналітик, який знайомиться навіть не з галузевою статистикою, а хоча б з тими даними, які надає держстат, бачить, що сьогодні відбувається повальна деіндустріалізація, що має дуже негативні наслідки для України не тільки в короткостроковій і середньостроковій перспективі, а й головне – в довгостроковій перспективі. Далі, як влада, так і опозиція сіють хаос в політичному житті. Насправді, є звичайно окремі політичні лідери, які відповідально підходять до своїх лідерських місій і дійсно пропонують концептуальні речі. Але тим не менше, маса інших політиків, просто сіють хаос заявляючи гасла, але при цьому не докладають жодних предметних дорожніх карт, які можна було б хоча б помацати і проаналізувати наскільки вони якісні чи не якісні, наскільки вони корисні чи шкідливі для суспільства, для бізнесу для держави, і в цілому для українського майбутнього. І як я спостерігаю, влада буде зацікавлена ​​в тому, щоб розганяти хвилю невдоволення політиками. Я абсолютно згоден з зауваженням Миколи, щодо того, що будуть намагатися ділити, сегментувати електорат на український і проросійський. Так само політиків будуть сегментувати на українських і проросійських. І в зв’язку з цим досить вагому роль буде грати кампанія по просуванню так званої єдиної помісної церкви, яка в українському консервативному суспільстві має дуже істотний вплив на політичну поведінку електорату. І в тому випадку, якщо владі дійсно вдасться внести розкол в найбільшу релігійну організацію, в найбільшу релігійну течію, поширену в Україні, то тоді це може закінчиться негативно для українського суспільства, але вельми позитивно для українського Президента. Якщо ми говоримо про рейтинги, то я не схильний вважати, що у чинного Президента немає шансів виходу в другий тур. З урахуванням чинного сьогодні адміністративного ресурсу, того медійного контролю, який є в руках у Адміністрації Президента, проводячи продуману виборчу компанію, спокійно без істерик і напруги можна вийти до другого туру. Як би мені не хотілося, але це насправді так. Якщо говорити про Опозиційний Блок, то сьогодні, як я бачу, він ще не включився в активну фазу виборчої компанії, оскільки не в змозі навіть визначити, хто з цих сімох красивих і успішних молодих людей, або не дуже молодих і не дуже успішних, буде кандидатом в Президенти від хоча б одного ОпоБлоку, не кажучи вже про те, щоб виставляти єдиного кандидата від південного сходу, який дійсно мав би сьогодні можливості претендувати на входження до другого туру. Тому що коли говорять, що Донбас втратив певну кількість населення, Крим був анексований, і в результаті є міф, що у ОпоБлоку істотно зменшився електорат. Але на Заході так само електорат зменшився, шляхом впровадження безвізового режиму досить велика кількість українських громадян поїхали на заробітки і в результаті не повертаються.

І це також є фактом. Звісно, не можна говорити про те, що вплив безвізу є таким же суттєвим, як окупація окремих частин України, однак це також вносить свою лепту.
Говорити про те, що опозиціонери, допустимо, прозахідного напрямку будуть об’єднуватися під єдиного лідера сьогодні поки не доводиться. Оскільки є два варіанти довкола кого об’єднуватися, довкола Гриценка, в якого немає партійних структур і який не зможе, навіть якщо за нього проголосують, захистити свій результат. Якщо зараз формувати ці партійні осередки, то питання, як сформувати ядро та як можна буде цим ядром управляти. Тим більше, як ми знаємо, що у «великого полководця Анатолія Степановича» завжди були великі проблеми з тим, щоб управляти хоча б ротою, а тут ми говоримо про дійсно воєнну машину. Якщо ми говоримо про виборчий штаб, то це також воєнна машина у певному сенсі. Об’єднуватися довкола нього не будуть. Об’єднуватися довкола Юлії Володимирівної можливо хтось би хотів і хтось буде її підтримувати, однак не можна говорити про те, що це принесе їм суттєві політичні дивіденди в розрізі парламентської кампанії 2019 року, оскільки треба говорити чесно: дуже багатьох політиків привела в парламент Юлія Володимирівна, оскільки 19 років політичному об’єднанню «Батьківщина», більше 10 тис депутатів сьогодні усіх рівнів, 34 тис партійців по Україні і зрозуміло, що за 19 років різні люди приходили і різні люди покидали політичну силу. Але після того, як Юлія Володимирівна була звільнена з тюрми, відбулося фінальне очищення Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина». Ті люди, які вийшли і в той момент зрадили «Батьківщину», їм сьогодні двері закриті і про це сьогодні навіть уже відкрито говорить сама Юлія Володимирівна Тимошенко. От наприклад, вчора в Одесі вона відкрито сказала, що вона не буде зрадників пропускати в партію і не буде об’єднуватися з іншими політичними силами.

Назаренко Сергій:

СергоКолеги, я трішки також поговорю про вибори, а далі швидше задам питання для обговорення, бо мені просто цікаво почути ваші точки зору.
На рахунок виборів, у Порошенка нарешті викристалізувався виборчий штаб, він аналогічний тому, який у нього був у 2014 році, ну і з цього можна зробити висновок, що діяти він буде приблизно так само, тобто вони будуть опиратися на жорстку свою вертикаль, ну це вони думають, що вона така жорстка і на мерів великих міст, які зобов`язуватимуться «зробити Порошенку вибори». Тобто в них відкрито, в принципі, звучить словосполучення «зробити вибори», ну тобто, що свідчить про те, що вони мають намір опиратися на адміністративний ресурс.

І ще з приводу тенденцій вже не виборів, а загалом, слід говорити про те, що в нас продовжиться боротьба силових відомств. Вона притаманна Україні останні три роки, навіть чотири. Це все продовжиться. Створення ДБР. От буквально на днях кандидати від Арсена Борисовича були зняті, що свідчить про те, що нема все таки взаєморозуміння, а є далі боротьба. Так, це поки що, плюс Луценко ця ситуація… тому що поки контроль за слідством залишається у нього. Це також нам говорить про те, що Турчинов втратив свою роль такого миротворця, який виступав комунікатором між Аваковим, Яценюком і Порошенко, і тут у цій ситуації вони не змогли все таки домовитися. Тобто Турчинов якось здав цю ситуацію. Далі протиборства ці залишаться і ті, що стосуються створення антикорупційного суду.

Дуже цікаво те, що судді якось не прагнуть подавати заявки на конкурс, що може свідчити про те, що, це знову ж таки тільки припущення, що судді розуміють, що зараз в даній ситуації піти в цей суд – це вказати на свою співпрацю з даною владою. А до виборів залишилось мало часу і потім можна не зберегти свій пост чи бути злегка заангажованим. Ось ця тенденція доволі цікава.

Матюк Денис:

ДєнісЩе пару слів про вибори, напевно тиждень тому поширювалась новина про те, що вибори можуть бути відкладені на початок літа, бо там почали двояко трактувати, що таке «п’ятий рік президентства». Мені здається, що це був один з таких варіантів «прощупування» підґрунтя, як на це відреагують люди і ми можемо побачити, що конституційний суд чи більш лояльні до Президента органи все ж таки відтермінують вибори і тоді буде досить цікаво. Була інформація, що саме до конституційного суду звернуться і проситимуть його трактувати.

Також, важливий аспект який, в тому числі, вплине деякою мірою на новий політичний сезон – це борги України. Остання новина по цій темі була про запозичення Україною в іноземних приватних інвесторів 725 мільйонів доларів під 9%, як борги. По-перше, це завеликий відсоток, по-друге, це результат загравання з МВФ, і як наслідок – не отримання Україною чергового траншу, як наслідок – відсутність грошей в бюджеті для виплат по попереднім зобов’язанням. Логічне питання, чому взяли кошти саме в приватних інвесторів, та ще й під грабіжницький відсоток? А все просто, всі впливові фінансові інституції на кшталт Світового Банку грошей не дадуть, адже там є прямий зв’язок з траншем МВФ. Дадуть транш МВФ – зможемо позичати в тому ж таки Світовому Банку. Вся ця ситуація виглядає, як «швидкі гроші до зарплати». Імовірно Уряд сподівається все ж таки отримати транш МВФ, і далі якось розібратися. Проте як? Бо кредитне навантаження на найближчі роки на Україну серйозне, навіть більш ніж серйозне. А враховуючи, що ми входимо в виборчий період, спочатку президент, потім рада, потім місцеві органи, то очевидно, що це мало кого буде хвилювати.

Гладких Валентин:

 Так є вже навіть рішення конституційного суду на це питання і це не вперше воно піднімається. Ще за часів Януковича пам’ятаєте було таке.. він пояснював, що таке «п’ятий рік президентства».

Мельник Микола:

Я би хотів одразу зазначити, що я не виступаю проти Мінських угод, я просто зазначаю, що у даній політичній кон’юнктурі вони реалізуватися не можуть. Вони не можуть розвиватися, для цього немає ні голосів в Парламенті, ні політичної волі і в принципі та ситуація, яка є, вона всіх влаштовує, тобто дійсно гаряча фаза війни припинена, безпосередньо можна дійсно будувати якісь середньострокові перспективи розвитку держави. А те, що це не відбувається це вже інше питання.

Щодо питання миротворців. Це дуже цікаве питання, але воно впирається завжди в одно. Поки в проекті резолюції не буде оголошений хоча б формат миротворчої операції, все, про що ми говоримо, це всього лиш всплески в озері. Українській дипломатії ніщо не заважало за два роки перебування в Раді Безпеки ООН подати проект резолюції, ніщо взагалі. Цього не відбулося і зараз ми просто розганяємо тезу «а давайте поговоримо».
Тобто, поки українське МЗС не скаже який формат для України прийнятний, говорити взагалі не має про що.

Щодо зустрічі Путіна з Меркель. Так дійсно ми не можемо знати, про що вони говорили, але по наслідках ми можемо зрозуміти. Наслідки це якраз обговорення в можливості міжнародної адміністрації в Донбасі та ініціативи Федеративної республіки Німеччина стати миротворцем Нагорному Карабасі, тобто в Україні вони вже врегулювали, в Сирії вони теж молодці, треба ще врегулювати Нагорному Карабасі. Відповідно можемо говорити, що все ж таки дуже велика частина зустрічі Меркель і Путіна була присвячена не тільки «Північному потоку», який скоріш за все буде побудований, а і в миротворчим ініціативам Німеччини на просторах СНД.

Щодо «Північного потоку» та питань енергетичної безпеки. За наступні два роки в Європі буде побудовано 11 LNG-терміналів, Також йде питання збільшення потужностей тих LNG-терміналів, які є зараз. Тобто, якщо зараз потужність цих LNG-терміналів в Європі становить 130 млрд метрів кубічних орієнтованих на імпорт, то за два роки планується збільшити ще 42 млрд. куб., а до 2025 – до 220 млрд.куб. Нагадаю, що  «Північний потік-2» має проектну потужність 45 млрд.куб.,

США будує той же самий «Північний потік», просто вони його називають енергетичною безпекою Європи, і єдине де йде дискусія це за чиї гроші будувати. ФРН, наприклад, в Гамбурзі LNG-терміналів будує за свої гроші, а по всій Європі в тій же самій Греції чи Італії та Франції будівництво планується за рахунок залучених кредитних коштів.

І тут вже ми підходимо до теми санкцій. Мені дуже подобається коли США говорить «от отравили Скприпалів, давайте впровадимо санкції», вибачте, не має ні голих, ні дурних, всі 7 хвилей санкцій були направлені чітко проти фінансів на газово-видобувної сфери російської федерації. Ще за президенства Барака Обами США намагались корелювати санкції із зовнішньо-політичною ситуацією, а зараз йде просто війна Америки за газовий ринок вжитку Європи.

Московський центр Карнеги нещодавно опублікував дуже цікаву аналітику, яка говорил про те, що через ці санкції уже в 20-му році почнуться доволі негативні процеси в сфері газовидобутку в Росії, що буде сприяти збільшенню вартості газу і  зменшення дохідної частини бюджету РФ. Тобто в санкціях, я бачу більше в принципі економічні складову, а не політичну.

І щодо війни силовиків, я абсолютно погоджуюсь з колегами, бо дійсно війна силовиків вона є і буде, але на разі Юрій Луценко знаходиться в більш привабливій позиції не тому, що Турчинов не може виконати свою функцію посередника, а тому що перед виборами ніхто не хоче мати в ворогах Юрія Віталійовича Луценко. Ви просто уявіть, якщо Президент почне йому вказувати робити те, що Генпрокурору не сподобається….Це зразу конфлікт. А навіщо Президенту такий опонент. Тому Юрій Віталійович все це прекрасно розуміє і виробляє все, що хоче у відношенню до всіх силових органів. Йде дуже брудна боротьба, просто вона ще знаходиться під ковром.

Гладких Валентин:

40475555_2246485112060157_5597199340037734400_nДо речі, ми забули ще один цікавий момент обговорити, це продовження чи не продовження дії великого договору про дружбу і співпрацю України та Російської Федерації. Я думаю це питання все таки більше до фахових міжнародників, я просто хотів би зазначити, що з точки зору внутрішньо політичної кон’юнктури навіть не варто ставити питання чи продовжити чи не продовжити, розірвати чи не розірвати. Питання треба ставити інакше, що зробила Україна для того, щоб розривання цього договору мало найменший негативний вплив на наші позиції на міжнародній арені. Тому що в принципі відштовхнути або відморозитися і зробити вигляд, що ми не знали, що його треба там продовжити чи розривати  вже не вдасться. Тому думаю, що внутрішньо-політичний тиск практично визначив питання, що доведеться розривати. І питання лише в тому, що за 4 роки ми достатньо добре підготувалися до того, щоб пройти цей крештест.
Тобто я не говорю про те, що він функціонує, не функціонує мені здається,  що відповідь на це питання, що це договір дано забили в труну це очевидно, але от цікаво буде послухати, яким можливим будуть наслідки і які аспекти мусила б вирішити дипломатія для того, щоб у разі виникнення якихось негативних наслідків, встигнути трошки підкласти собі соломки, як то кажуть.
Ну цей цікавий момент. Ну а далі, щоб не затягувати час, думаю зовсім скоро ми побачимо всіх у всій своїй красі і я думаю, що вся ця розстановка сил, яку ми сьогодні бачимо на політичній арені, буде сипатися з вересня місяця і це насичення електорального поля спойлерами, які не можуть визначитися з єдиним кандидатом тому, що там є різні групи, які зацікавлені в різних цілях, при чому деякі відверто співпрацюють з опонентами.
Те саме можна і сказати про протилежний сегмент, де також достатня кількість спойлерів, щоб не вийшло так як то є жарт про правоохоронців, що в результаті «внєдрєнія» поавоохоронців в кримінальні структури виявилось, що 80% кримінальних структур укомплектовані правоохоронними органами.
Щоб не вийшло так, що в результаті це не стали виборами спойлерів. Це буде реально кумедна інновація української політики.

Биков Сергій :

Наступного тижня відбудеться форум, куди їде більше сотні українських експертів різного рівня, серед них і я, і там буде окрема панель, яка буде присвячена маніпуляціям у медіа, і в неї буде досить хороше, на мою думку, представництво. Адже в ній будуть брати участь не тільки експерти та аналітики, але і будуть брати участь, ті люди, які безпосередньо постраждали від інформаційних атак, або ті, які захищають державу від інфоатак. Одним з спікерів на цій панелі буде Павло Маєвський, віце-міністр внутрішніх справ та адміністрації – з боку Польщі. З боку України буде виступати Заступник голови ВО «Батьківщина» Іван Крулько. Будуть також дослідники з Лондона, Польщі та України. Як я вважаю ця панель, буде цікава і нашим європейським партнерам, адже там будуть такі гості, як представник уряду Польщі.

 Кучухидзе Антон:

З приводу договору 1997 року, є два аспекти. Є аспект технологічний, є по суті. Якщо з точки зору технології зрозуміло звідки ноги ростуть, можу сказати, що чотири роки це питання підіймалося в Комітеті у закордонних справах і МЗС був проти. Вони навіть не працювали в цьому напрямку, тому що у них була позиція, що це шкідливо для України. Політики завжди використовували це в своїх інтересах, зрозуміло, що для загравання з електоратом. Чому шкідливо? Там є два принципові пункти: ст. 2 і ст. 3. У 2 ст. Росія визнає територіальну цілісність України, ст. 3 Росія (зверніть увагу, це єдиний обов’язковий з точки зору міжнародного права документ) визнає нашу територіальну цілісність. У Будапештському меморандумі це теж є, але це не обов’язковий для виконання документ. Тобто з точки зору юридичної сили – це ось єдиний документ, де вони зафіксували визнання наших кордонів. І ст. 3 це визнання того, що вони дивляться на Україну як на суверенну державу, тобто, те, що Україна незалежна держава з цього документу не заперечується і міжнародно визнані кордони теж не оскаржуються. Це юристам вигідно, тому що в статуті ООН, є такий розділ як Міжнародний суд ООН. Там написано, що якщо сторони порушують міжнародні договори, то одна сторона може подати позов в цей суд. Чому це не було зроблено? Це питання до МЗС, у вас порушено як мінімум 2 ст., І ви не ініціювали абсолютно правову позицію, яка, я вас запевняю, Україна більше отримала б плюсів, ніж цей міжнародний суд по тероризму і Криму, тобто там колосальні процедури. По-друге рішення не однозначні, тут все зрозуміло. Світ на політичному рівні визнав Росію агресором. Є резолюція Генасамблеї з рішенням про визнання територіальної цілісності – нехай вона рекомендаційна, але вона є, і є порушення міжнародних норм. Чому це не було зроблено? Це питання до влади. Чому ви не захистили інтереси країни, коли суд по тероризму, то там дуже дипломатичні формулювання, як з Грузією було, а тут все зрозуміло, територіальна цілісність  порушена, все. Тут не може бути дипломатичних формулювань. З точки зору права, тут було б однозначне рішення.

З цікавого, якщо проводити аналогію з Грузією, то це остання виборча компанія, коли технологія проросійськості використовується, в Грузії було так само. Вона прожила певний період, а потім вона померла, тому що люди почали рахувати, що є в кишенях, а там ні від проросійських, ні від проєвропейських не додавалося. Це буде остання виборча кампанія, яка покладе край цій технології. Тільки феномен України, на відміну від Грузії, в іншому, – західний і центральний електорат стабільно голосує за ЄС і НАТО, і стабільно в нього не потрапляє, але продовжує голосувати. Ось це варте того, аби задуматися. Але у нас електорат не критично до цього ставиться. Електорат південного Сходу взагалі самий складний в цей раз, як мінімум 3 політичні сили на нього претендують, як мінімум це 30% колишньої партії регіонів, 15% проросійських, 15 патріотичного. За 15 проросійських бореться «За життя», і за 15 патріотичних бореться Основа, на це електоральне поле претендує і Опоблок.

Вдовиченко Вікторія:

Щодо договору я тільки єдине, що доповню, що є дві форми: часткове припинення, і денонсація. Сьогодні пан Клімкін за дорученням Президента має фіналізувати свою позицію щодо того, що робити з договором. Як ви знаєте, міжнародна практика не призводить до денонсації договорів, бо це нікому не вигідно. Тому що прив’язка одного договору, автоматично тягне до інших договорів. Якщо подивитись історично, то не так багато договорів було розірвано. Пропозиції на нижчому рівні в МЗС були розмови такі, але були вказівки зверху притримувати це. В дипломатів завжди є декілька сценаріїв. Я не виступаю ні на захист МЗС ні проти нього, я просто говорю сам факт, що час втрачений. В мене виникає запитання, ну денонсуємо ми договір, а далі що? Як далі розвивати? Денонсація договору має потім дати якийсь документ, на чому будуть ґрунтуватися далі відносини? Навіть якщо ми не визнаємо, це має бути прописано в документі. Я такого документа не бачу. Якщо фіналізовувати, феномен нашого електорату в тому, що він вірить в ЄС, підмінюючи цим европейські цінності. Не забувайте, що в ЄС вектор розвитку зміщується в праве русло, і праві сили уже перед нашим електоратом ставлять питання, а що таке новий ЄС? Просте апелювання до европейських цінностей уже не буде працювати.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *