Ранкова кава з політологами (3.11. 2017 р.)

1Микола Мельник:

По-перше, жовтень запам’ятався тим, що Кабмін зумів протягнути через парламент ті реформи, які він вважав за потрібне: пенсійну реформу (яка абсолютно не є пенсійною реформою, а лише косметологією пенсійної системи), медичну реформу. Тобто всі реформи, які були потрібні Уряду. Це говорить лише про те, що Володимир Гройсман зумів знайти підхід до всіх політичних сил та фракцій. Адже, по факту, якщо б ці реформи були комусь не вигідні, то ми спостерігали б блокування трибун, чи щось подібне. Цього не відбулося.

По-друге, в жовтні відбулося продовження інтеграції політичного проекту Міхеїла Саакашвілі та політичного проекту Андрія Садового (такий собі проект Садо-Міхо) і, в принципі, садо-міховський майдан. Це справжнім майданом назвати складно, хоча там є багато гідних людей, водночас завжди є категорія людей, які бажають мітингувати не зрозуміло за що, але завжди. І ми можемо їх лише підтримати. Але все таки це продемонструвало, що протестний дух в Україні є, хоча, по-перше, він не достатній для жорсткого протистояння, і пo-друге, самі організатори не розуміють остаточну мету руху. Дуже дивно було споглядати за організаторами, які на другий день після організації «Майдану», починають писати пости про те, що вони не бажають насилля, а хочуть йти домовлятися. І тут виникає певний дисонанс: якщо ми говоримо, що при владі – злочинці, то як можна з ними домовлятися. А якщо не злочинці, то навіщо цей Майдан?! Відповідно, самі організатори зробили все, аби цей же Майдан дискредитувати. Зараз я говорю про Єврооптимістів і в тому ч23414252_1717078624976981_1574914917_nислі – Віталія Шабуніна. На моє переконання, революція, під час якої вожді біжать домовлятися на банкову – це дуже гротескна і приречена річ. Фактично, Саакашвілі був залишений сам розгрібати ситуацію, і я далекий від того, що він зможе витримати цей політичний тиск. З іншого боку влада продемонструвала певну політичну мудрість і не пішла на загострення, бо розуміла, що внаслідок будь-якого загострення з мітингувальниками, влада дуже швидко опиниться в Дніпрі. Бо все ж таки протестний рух є, незадоволення владою величезне. Але теза про те, що наступні будуть не кращі, поки що перемагає.

По-третє, жовтень ознаменувався замахами на політиків та відомих волонтерів. Це засвідчило те, що з одного боку правоохоронці не готові і не в змозі більше затримувати той вал криміналу, який тисне на Україну, з іншого – політики не готові сприйняти об’єктивно ситуацію, а весь час говорять про «агентів Кремля», відмітаючи всі інші версії. Хоча люди, які більш-менш розбираються в діяльності того ж таки пана Мосійчука, можуть назвати хто, що, де і коли. Злочинність росте, правоохоронці не справляються і наступного місяця ми будемо чути заяви про затягування пасків, про те, що потрібно посилювати повноваження правоохоронців і збільшувати фінансування, але я далекий від думки, що буде хоч якийсь зв’язок  між збільшенням фінансування структур та поліпшенням їх діяльності. Це все тому, що ці люди вже фактично три роки очолюють відомства, і якщо за три роки нічого не вдалося змінити, то не вдасться і зараз.

Іван Петренко:

Вже було визначено основні характерні риси жовтня.

23414393_1717078631643647_1634673694_nПо-перше, я би хотів повернутися до початків тих подій, які відбулися в нас після Революції Гідності. Корінь проблем, які ми бачимо зараз – заклався після тих революційних подій, коли прийшов до влади Президент Порошенко зі своїм кланом та інші представники сучасної влади, які фактично розпочали між собою поділ нашої держави і розпочали здачу національних інтересів України та її суверенітету, і в першу чергу, на користь своїх західних партнерів. Фактично, Україну перетворили на свого роду філіал фінансових і політичних західних структур, прагнучи створити з неї своєрідний сировинний придаток, звідки можна викачувати ресурси, гроші і проводити свою політику. Після Майдану неухильно йде зiштовхування України в фінансову прірву. Ми упродовж 2014-2016 років набрали стільки кредитів від МВФ, Світового і Європейського банків, що за всі 20 років до цього ми стільки кредитів не брали. За період прем’єрства Яценюка і Гройсмана у нас державний борг зріс в 2, а то навіть у 3 рази.

По-друге, Україна стала повністю залежною від МВФ. Всі реформи, які проводяться в нашій державі за останні роки є насамперед в інтересах саме МВФ. Фонд вимагає вирішення конкретних завдань, ставить конкретні цілі перед урядом і наполягає на конкретних реформах, які напряму суперечать як інтересам України, так і українців. На приклад, пенсійна реформа, яка фактично є однією з вимог МВФ, який ще з 2015 року вимагав збільшити пенсійний вік і т.д. Вона націлена на зменшення виплат нашим пенсіонерам, збільшення пенсійного стажу, в результаті чого людині, для того, щоб вийти на пенсію, потрібно працювати майже до 68-70 років. Крім того, вони провели медичну реформу, яка теж не набагато сприяє розвитку нашої медицини і охороні здоров’я наших громадян. Тепер намагаються провести ще кілька реформ – це впровадження Антикорупційного суду (через що і зібрався цей Майдан під Радою, Саакашвілі і всі його друзі), скасування недоторканості і запровадження нового виборчого законодавства. Особисто на мою думку, створення Антикорупційного суду – це ще один шлях до того, щоб ще більше закручувати гайки в державі. Питання зняття недоторканості з депутатів, на мій погляд, піднімається лише для того, аби ще більше тиснути на Верховну Раду, взяти під контроль парламентарів і змушувати їх виконувати ті вказівки і голосувати за ті законопроекти, які будуть вигідні владі. На сьогодні західні олігархи і МВФ в першу чергу зацікавлені в тому, щоб в Україні був знятий мораторій на продаж землі і лісів, і саме тому вони зараз тиснуть на Президента, його друзів через подібні майдани і проштовхують тему якнайшвидшого зняття недоторканості і запровадження антикорупційного суду, щоб потім, використовуючи тиск і залякування, змусити депутатів голосувати за створення ринку землі і її подальший продаж.

Сергій Назаренко:

Я почну з «рюкзаків Авакова». Дуже цікаво, чому ця справа спливла саме зараз. Особисто в мене три версії того, що відбувається.

Перша версія – найдивніша – це справа рук Саакашвілі. Заступником Голови НАБУ є Гізо Углава, давній прихильник Саакашвілі. Скоріше всього, це не так, проте версія є версія.

Друга версія – це дії Порошенка, націлені на послаблення позиції Авакова. Зараз будь-який удар, що в сторону Порошенка, що в сторону Авакова, можна сприймати як дію конкурентів у сторону послаблення.

Третя версія – найцікавіша – це реакція з боку США на об’єднання БПП і «Народного фронту». Тобто, фактично, вбивається клинок у це об’єднання. Це все відбувається тому, що команда Трампа не є лояльною до тих, хто співпрацював з Бараком Обамою. Вважаю, що ця справа ще буде розвиватися як мінімум тому, що не всі ключові фігуранти заарештовані. Якщо з Арсеном Борисовичем не зможуть домовитись, то буде ще один удар – арешт держсекретаря Міністерства внутрішніх справ Олексія Тахтая, бо він навіть присутній на цьому відео. Окрім того, в час, коли знімалось це відео, він очолював фінансово-господарський департамент МВС. Тобто, його підпис під закупівлею цих рюкзаків є 100%. І так склалось, що до всього цього, він ще й племінник Чеботаря, якого затримали. Саме тому мені особисто було не зрозуміло, чого його відразу не затримали. Можливо, просто лишили Арсену Борисовичу поле для домовленостей, щоб він подумав далі. Розвиток ситуації не виключений.

Олег Саакян:

23364945_1717078621643648_239638013_nМітинги під Радою – це яскравий подразник для того ядерного електорату, на який спирається Порошенко і його команда. У них були проблеми навіть з мобілізацією власного електорату, який є в них. І от на контрасті з Міхо цей електорат згуртувався, і це маленьке зростання можна побачити. Люди, які були потенційно за нього – визначились.

Якщо ж говорити про тенденції жовтня, то хочеться зауважити, що прийняття реформ – це плюс в політичну карму пана Гройсмана. Я не погоджуюсь з цими реформами, бо по своїй суті ж вони не є ані реформами, ані реформами, які потрібні. Бо в одних є видозмінення форм, але нема видозмінення сутності, а інші контраверсійні взагалі. Другий момент – це відшарування політики як такої, що в цьому місці проявилося декілька разів і доволі суттєво. Перш за все – це так званий Міхо-Майдан, де зіткнулися кілька ілюзії. Одна ілюзія – можна робити так само, як Янукович, фактично як робилося більше 20 років, але через те, що ми більш демократичні, маєте гарну краватку і знаєте англійську мову, ви не повторите долю Януковича. І тому можна робити те саме.

Друга ілюзія – якщо вам вдалося щось змінити, зміни в країні відбулися, то це заслуга не команди, не тих, хто підтримує цю команду, а заслуга виключно ваша, як месії, як людини, яка може запалити, своїм власним зусиллям взяти і змінити країну. І от якщо ви є носієм цієї чудодійної сили, то ви можете приїхати в будь-яку іншу країну і за 90 днів інсталювати нову європейську і так далі.

Третя ілюзія – це не те, що ви є найбільш активною частиною суспільства і тому ви відчули, що є революційний запит і революція вже виходить на вулицю. І ви на неї відреагували скоріше за всіх, і через те, що ви маєте впізнаваність і інструменти в медіа, ваш заклик був почутий і був підтриманий. І от не вони стали нервом суспільства, а саме завдяки вашому посту можна зібрати революцію. Ти пишеш пост, робиш заклик, готуєш в термос чай, виходиш і одразу ж революція навколо тебе виростає. Тобто ілюзія в тому, що революцію можна інсталювати через пост в Facebook.

І от стикнулися ці три ілюзії в одному місці – під Радою. Відбувся один великий пшик. Бо реально, після того як ці ілюзії зіткнулися, ситуація пішла в четвертому руслі  – в тому, як воно відбулось в реальності. Бо не пішло по плану перших, які написали пост і сказали: «Знову виводимо революцію!». Воно не пішло по плану того, хто сказав, що прийшов месія і всіх врятує. І по плану тих, хто вважали, що вони розумніші за Януковича, тому вони не допустять, щоб хтось ставив палатки, теж не відбулося.

Жодна з цих сил не мали плану, на випадок, якщо піде не так, як заплановано. Бо прорахувати інтереси інших суб’єктів можна, а зрозуміти, що втрьох – в своєму власному ідеальному космосі, у відриві від всього іншого світу – ось тут проблема. Відповідно ситуація пішла в одну сторону, а всі три сили не змогли відреагувати на це і втратили будь-яке управління ситуацією. Одні почали кидатись в істерику, що протестувальники напрягають. Інші злились, бо ситуація може піти туди, куди вони взагалі не планували. А треті взагалі вирішили взяти паузу, пройтись по регіонам і щось придумати. Судячи з того, що нічого не придумали, то є другий момент цієї ілюзорності. Жодна з сил не придумала нічого. Екстенційна криза – це називається. Жоден з трьох суб’єктів всього цього цирку, – в що перетворився цей майдан, не дивлячись на те, що реальні запит і підтримка суспільства є, – не зміг запропонувати шляхи організації. Бо всі три вимоги – суто інструментальні і відірвані від реального запиту суспільства. Вони не піднімають ані питання кризи самореалізації, яка стоїть перед кожним громадянином України (тобто, залишатися і бути маргіналом, або мігрувати і можливо ти відбудешся), ані кризу майбутнього (не піднято питання, а заради чого люди мають виходити), і не реагує на жодну больову точку. На приклад, як під час Революції Гідності побили дітей. Саме завдяки цьому більшість українців зрозуміли, що потрібно виходити. Не раціонально, а ірраціонально, бо як інакше?! І екстенційно зараз нічого не можуть запропонувати. Тому вся ця ситуація є приреченою. Шкода лише, що люди стають заручниками всієї цієї ситуації і існує ризик того, що її можуть перевести в поле силової конфронтації. Якщо відбудеться ж силова конфронтація з кров’ю, ми можемо отримати річ, яка зможе абсолютно змінити хід всіх подій: хтось злякається влади, хтось увімкне дурня, хтось десь вистрелить, що може бути загрозливим для державності.

Ще одним цікавим елементом місяця є вибори в ОТГ, які будуть наймасштабнішими. Вибори виступили з одного боку рентгеном, оскільки ми маємо попередні результати («Батьківщина» і БПП дають свої варіанти результатів, очевидно, що кожен малює те, що він хоче бачити, і привищує їх), які дуже відрізняються від соціології, яка подавалася до цього. Звичайно, ми розуміємо, що таке українська соціологія (15 років немає перепису населення), більша частина економіки в неформальному секторі, і будь-яка соціологія трішки більш показовіша, ніж гадання на кавовій гущі у гадалки. Завдяки ній хоч тренди можна виділити. Але в реальності ми побачили, що ті політичні сили, що дають 5-7%, на загально-національних виборах на місцях вони не набрали і 1-3%. Бо, до прикладу, Гриценко не набрав і 1%. Отже, політика спускається на середній рівень і багато в чому вона буде залежати від того, наскільки  політики здатні мобілізувати свого виборця, яка є команда на місцях, щоб захистити результат, і наскільки в командах є авторитетні люди на місцях, які хоча б своїм обличчям зможуть підкріпити впізнаваність політика на національному рівні. Відповідно, з початком виборів в ОТГ складуться команди на місцях. Поки що ми бачимо дві політичні сили – провладну (БПП, яка контролює адмінресурс) і опозиційну (Батьківщина, яка поступово згуртовує довкола себе опозиційні сили). В такому спектрі малі мильні бульбашки ще більше втрачають можливість конвертувати свою загально-національну впізнаваність в реальний результат. Тобто, починає змінюватись дизайн української політичної системи. Багато в чому ці вибори будуть визначальними, оскільки вони запускають процес партогенезу: політичні проекти, які створювалися в умовах спаду політики на середній рівень, спустились до рівня регіональних монополій, втративши загальнонаціональний рівень (а кримінал навпаки підіймається з місцевого, локального рівня – їй доводиться переформатовуватись і виходити на рівень ОТГ).

Вікторія Вдовиченко:

Жовтень був гарячим не лише для України, але й для інших країн. Так, референдум відбувся не лише в Каталонії, але й на регіональному рівні в Італії. Відзначимо, що на національному рівні відбулися парламентські вибори в Австрії. Це були вибори 15 жовтня 2017 р. до Національної ради Австрії (нижньої палати Парламенту Австрії). Вон23468238_1717061711645339_2035942687_oи визначили переможною консервативну Австрійську народну партію  на чолі з новим, молодим і харизматичним головою партії Себастьяном Курцом. Підсумую, що до наступного скликання Національних зборів Австрії увійдуть п’ять політичних сил.

Таким чином, Австрія стала іще однією європейською країною, де «великі коаліції», на чолі із соціал-демократами, стали історією. Після того, як Курц очолив АНП у травні 2017, він оголосив проведення позачергових парламентських виборів. Головні виклики, які прагнули подолати політики були пов’язані із питаннями імміграції, ісламізації та біженців.

Головний порядок денний найближчими місяцями визначатиметься внутрішньополітичними потребами Австрії, коли Себастіану Курцу для формування більшості потрібно провести перемовини з керівниками усіх партій, які представлені в новому парламенті заради створення коаліції.

Відбулася цікава тенденція, коли партія перестала асоціюватися із групою людей, а наголос зроблено на одній особистості. Позиціонування партії Курца (а саме так неформально перейменувалася Австрійська народна партія) було представлено новими гаслами, які говорили саме про Курца, а не, безпосередньо, про партію, яку він представляв.

На плакатах зображувалося усміхнене обличчя Себастіана разом зі слоганом «Час до нового» (Time for Something New), що сприймалося населенням Австрії як радше «божевільний» крок, враховуючи те, що на момент кампанії він був частиною «старої» урядової коаліції.

Сувенірна продукція із літерою «К» стала популярною серед молоді. Усюди можна було бачити групи людей, що використовували кружки та стакани для пива із символікою «Kurz 2017». Крім того, символічним був і слоган «Refreshing. Different» на стаканчиках для освіжаючих напоїв.

Проте, наразі іще важко передбачити наскільки «старі» представники Партії, губернатори, представники бізнесу та інших зацікавлених груп, зможуть вплинути на Курца у момент його остаточного прийняття рішення щодо створення коаліційного уряду. Наразі, перемогу Партії досягнуто, проте, існує велика ймовірність, що «старі кадри» забажають повернути свою владу.

Друга, знакова для мене подія, це італійський референдум в Ломбардії та Венеції, який в українських ЗМІ почав асоціюватися з каталонським. Відповідно, доводилося пояснювати, що і де було заплановано: в одному випадку йшлося про незалежність, а в іншому  – про фіскальні преференції. Референдум в Італії був анонсований ще в квітні 2016 року, спочатку пройшов погодження на найнижчому рівні місцевого самоврядування, потім на обласній раді і подавалися заявки на найвищий рівень – на національний.

Хочу роз’яснити, що Ломбардія та Венето проводять цей консультативний референдум, щоб отримати управління якомога більшою кількістю сфер, визначених статтею 117 Конституції Італії. Звісно, що ні. На відміну від Каталонії, Ломбардія та Венето не ставлять під сумнів єдність Італії. Референдуми у Ломбардії та Венето відбувалися згідно з італійським законодавством та були узгоджені з офіційним Римом. Провідні політичні сили обох регіонів Півночі Італії, а саме представники правопопулістстської Ліги Норд хочуть зберігати більше податкових надходжень і прагнуть домогтися від Риму вдвічі скоротити їх внески до бюджету в межах так-званого фіскального залишку, або різницею між податками, що виплачуються державі, а вона їх потім повертає регіонам.

Такий статус дає місцевій владі трішки більше свободи у прийнятті рішень щодо імміграційної та соціальної політики, оскільки, наразі, вони потребують ухвали як на рівні держави, так і на рівні регіональних установ. Зокрема, регіонам надається право більш самостійно розпоряджатися податковими надходженнями. В цілому, регіони прагнуть «автономно» приймати рішення у 20 галузях, де раніше необхідно було погодження держави, а саме зайнятість, імміграція, енергетика, інфраструктура та ін.

Цікаво, що могло б цього референдуму можна було і не проводити, як зробила це Емілія-Романья з центром в Болоньї. Цей регіон, не витрачаючи ні копійки на референдум, вже досягнув домовленості з офісом Джентільйоні щодо питань, за якими вимагає більше повноважень (охорона здоров’я, зайнятість та політика захисту навколишнього середовища, здійснення наукових досліджень) і незабаром ініціюватиме зустрічі з відповідними національними інституціями.

Проте, Ломбардія та, особливо Венето, виступили проти цього, стверджуючи, що підтримка народу зробить їх сильнішими в переговорах з офіційним Римом. Водночас, на відміну від успішного кейсу регіону Емілія-Романія, скоріш за все, Ломбардії та Венето доведеться дочекатися складу нового парламенту. Відповідно, очікувати заявлених «різдвяних» автономних преференцій не слід.

Цікаво, що референдум у двох регіонах однієї республіки засвідчив, наскільки Італія є контрастною державою.

Якщо іще говорити про фінанси, то Ломбардія витратила на проведення референдуму чималі кошти. Мотивація була доволі простою: тут дебютувала електронна система голосування, коли громадяни голосували за допомогою портативного носія. Для цього з регіонального бюджету було виділено близько 50 мільйонів євро. Вперше було закуплено так-звані tablets, щоб населення Ломбардії  змогли електронно голосувати. Такий крок є доволі прогресивним та позитивним, оскільки Італія, таким чином, залучається до елементів е-врядування та е-голосування. Така ж система буде використана для голосування на національному рівні у квітні-травні 2018 року. Тому інвестиція цих коштів, які були використані на референдумі в Ломбардії, я вважаю, була доцільною.

У свою чергу, Венето застосувало традиційний спосіб із використанням бюлетня та олівця.

Водночас, більшою мірою проведення референдуму прагнув саме Венето, який запам’ятався популістичними гаслами «Повернемо назад Венеційську республіку!».

Таким чином, можемо підсумувати, що дорога італійського популізму міцніє. Країна готується до національних виборів і політичні сили використовують кожен привід, щоб активізувати виборців голосувати саме за них. Проте, ці кроки у напрямку автономних преференцій для окремих регіонів підіймають іще й такі питання: чи доцільно дублювати функції держави на місцевому рівні і чи потрібна Італії така відносно (не)залежна децентралізація? Тобто для народу дискусії будуть продовжуватися, але я не впевнена в тому, що позитивний результат буде найближчим часом.

Денис Матюк:

23414501_1717078628310314_206698881_nДодам, що я нещодавно повернувся з Каталонії і можу сказати, що основна маса мітинг арів там – це молодь, студенти і те, що подається в ЗМІ, і що є насправді – це різні речі. Студенти, які продавали стрічки-браслети і агітували за незалежність Каталонію – це трохи награно вже. Каталонія і так має досить широку автономію, а бажання отримати незалежність може посприяти тому, що самі каталонці про це пошкодують.

Вікторія Вдовиченко:

Також треба розмірковувати з точки зору економіки. Бо коли почалися дискусії, великий бізнес з Каталонії вже вийшов. І це найголовніше. Бо насправді шкода людей, адже в регіоні розпочинається економічна криза. Вважаю, що Пучдемон втік, бо не зміг ні до чого домовитись, або ж його поставили в  такі умови, що він вирішив, що на таке не зможе піти. Лише історія нам покаже пізніше, що насправді відбулося. Вважаю, що листопад нам трохи прояснить цей момент.

Микола Мельник:

Ситуація з Каталонією стала наочним прикладом того, як державницька машина може перемолоти популізм. Бо основною загрозою в 2016 році був визнаний саме популізм та кіберзлочинність. От, будь ласка. Пучдемон почав розповідати про незалежність, народ повівся, але шляхом певних жорстких дій питання з необхідністю незалежності відпало.

Сергій Назаренко:

Цікавою буде ситуація з Ситником, який намагається грати роль незалежного гравця, але, чесно кажучи, в нього це погано виходить. Прямо кажучи, накази від отримує з двох місць – Адміністрації Президента та своїх колег з США – бо НАБУ чутливе до фінансової допомоги, грантових програм і думок з США. Враховуючи суто процесуальні моменти, пана Ситника Холодницький, який тісно спілкується з Банковою,  може «зрубати під корінь». Варто також додати, що листопад буде більш «гарячим», ніж жовтень. Це вже українська традиція, бо варто згадати і 2004 рік, і 2014 рік. Саме в листопаді українцям стає вдома нудно, холодно і вони виходять грітися J.

Також хочу додати, що Порошенко досить вдало розібрався з вимогами Міхо-Майдану. Таке враження, що вони координували свої дії і вже були заздалегідь готові. Закон про вибори?!  «Будь ласка! А не проголосували?! Так, я старався як міг». Антикорупційний суд?! «Зараз нам Венеційська комісія відповість, подивимось і я внесу на розгляд!». Недоторканість?! «Та не питання! Давайте голосувати! А далі в Конституційний суд!» До речі, вчора (2 листопада) виповнився рік, як КСУ не прийняв жодного рішення. Не можуть вибрати Голову КСУ і не можуть прийняти Регламент суду, без якого вони не можуть розглядати касаційні скарги, яких вже по 30-40 на кожного суддю. Порошенко був готовий до цих протестів і дуже ефектно з ними розібрався. Але є одне але. Порошенко точно не готовий до економічних вимог. Можливо саме з цієї причини вони і не висувались :).

Мельник Микола:

Чому Банкова була готова до протестів?! Да тому що, ще за тиждень до початку цього майдану були висунуті всі вимоги. Фактично, організатори протесаного руху самі дали можливість Президенту підготуватися і переграти їх. Президент виконав усе, що від нього вимагалось, і логічним було вкінці «Чого стоїмо?» І тут Саакашвілі починає думати, що ж робити далі?! Бо все, що протестувальники просили – все дали. І крім того, поліція з ним битися не хоче, політичні вимоги виконані, і тому Саакашвілі зайняв позицію «Усі злочинці і ми будемо стояти до повної перемоги!»

Сергій Назаренко:

Дмитро Корчинський свого часу сказав прекрасні слова: «Якщо протестна акція не призвела до якихось репутаційних чи матеріальних втрат влади, значить – це не протестна акція!» У цьому випадку не було жодних репутаційних і жодних матеріальних втрат.

Микола Мельник:

Особисто для мене небезпечною є тенденція, що почали вбивати радників міністрів, ким була Аміна. За 26 років незалежності ніколи радників міністрів не вбивали. Зараз вже цього ніхто не враховує. Окрім цього, пішла тенденція, що стопів вже нема ні в кого. Бо почалися замахи навіть на народних депутатів. І хто б мені не казав, що це питання політичне – ні! Ситуація з Мосійчуком – це питання абсолютно повністю кримінального характеру. Якби він не поліз в конвектори, якби не поліз в будівництва, то не було б цієї ситуації. Зараз правоохоронні органи нічого не можуть вирішити і їм легше одразу сказати «агенти Кремля». Саме цим ситуація і страшна.

Листопад буде цікавий ще й тим, що прийматиметься Бюджет, де будуть висвітлені всі «хотілки» Уряду.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *