Ранкова кава з політологами (29.07.2017)

22047999_1618357811536974_6858208179877570507_oУ п’ятницю, 29 вересня, відбувся новий захід, організований Аналітичною групою “Левіафан” – «Ранкова кава з політологами».
На захід завітали політолог, аналітик “Слово і Діло” Валентин Гладких, політолог-міжнародник Антон Кучухідзе, кандидат історичних наук Вікторія Вдовиченко, політолог Анна Осипчук, політолог Денис Матюк та експерти Аналітичної групи «Левіафан» Наталя Гузь, Сергій Назаренко, Микола Мельник.
Зустріч виявилась дуже плідною і надзвичайно цікавою, а тому ми вирішили якомога точніше передати  тези, озвучені експертами стосовно найважливіших подій і процесів, які відбувались в Україні у вересні.

Валентин Гладких: Я б рекомендував поговорити про небезпечні тенденції: це про подальші послаблення державних інституцій,  подальшу деградація соціальних відносин і соціальних інститутів.  В результаті, коли держава неспроможна ефективно вирішувати ті проблеми, які перед нею стоять і які вона мусить вирішувати, то їй на заміну будуть приходити всілякі сурогати. Не всі народи, які мали держави, досягали високого рівня розвитку, але немає жодного народу, який досягнув би високого рівня розвитку не маючи держави. Це є основним, а все інше – похідне. На сьогоднішній день усе має бути спрямоване на те, як зміцнити інститути держави, її органи. Випадок в Одесі має всіх отверезити – якщо державний орган не функціональний, не працює, то це не значить, що його треба ліквідувати (як-от, пожежну інспекцію в даному випадку, яка за гроші видає ліцензії і дозволи), ці установи треба змусити працювати. Щодо Закону про освіту, то я прочитати цю 7-му статтю, вивчив і не знайшов нічого такого, про що варто було б говорити уже місяць”.

Антон Кучухідзе: Наконец-то в сентябре прояснилась ситуация с миротворцами на Донбассе и позиция Штатов и других Западных партнеров Украины (Германии, Франции) тоже прояснилась. Очень важно было услышать, что потенциальное введение миротворцев, потенциальное потому что в течении 6-8 месяцев вопрос только изучается, потом все что изучила техническая миссия на поле конфликта передается генеральному секретарю, потом обрабатывается в секретариате ООН, и только потом Генеральный Секретарь ООН передает в Совет Безопасности проект своих рекомендаций: какой должна быть миротворческая миссия, какие цели, состав, финансирование и т.д., то есть это очень долгий бюрократический процесс. Но важно было услышать: 1) Штаты рассматривают миротворческую миссию как механизм восстановления территориальной целостности, и что миротворцы должны находится по всей неподконтрольной территории; 2)Было озвучено понимание, что введение миротворческой миссии не решит всех проблем. То есть если не будет политических решений, то вопрос безопасности останется вопросом безопасности и в этом контексте актуальность Минска тоже не снимается нашими западными партнерами. Не снимается в контексте, как Украины, так и в контексте сохранения санкций против РФ. Это одна сторона.

Вторая сторона, что меня интересует, это то, как будет себя власть вести, потому что было анонсировано  законопроект о деокупации, грубо говоря, законодательные инициативы должны исходить от Украины для усиления своей международной позиции. Я не говорю о том, что нужно сразу нужно проводить местные выборы, ни в коем случае, но его можно законопроект нужно принять, даже с оговоркой, например: « местные выборы будут проведены, когда появятся соответствующие условия  безопасности, будет допуск украинских партий и т.д.».  Но Украине очень важно показать, что они двигаются в этом направлении, иначе мы будем видеть подобные заявления, как от господина Штанмайера, что «нарушителем Минска является не только Москва, но и Киев» и чтобы этого не было – Украине важно усиливать свои позиции.

Закон об образовании резонансный, и в международной политике он очень плохо будет влиять на Украину, по одной простой причине – Министерство Иностранных Дел Венгрии заявило о том, что они будут препятствовать всем инициативам на всех международных форумах: ЕС (будут блокировать украинское сближение с ЕС), НАТО, ООН и т.д.

Логика венгров она понятна, то есть защита «закордонних угорців» это их «конституційний обов’язок». Наша логика немного непонятна, с 2020 года не будет школ на языках национальным меньшинств, а с 2018 года вводятся ограничения – с 5-го класса не будет этого права, то есть я думаю, что нужно быть более гибкими. Венгры, которые граждане Украины,  это также наши граждане, и если мы идем в Европу, то эти все моменты нужно учитывать. А то у нас получается, что наш друг превратился в нашего врага и это очень плохая тенденция. Страна, которая потеряла млрд. 4 млрд. долларов от санкций против РФ и все 3 года поддерживала Украину, и мы их так «отблагодарили», это очень сложный и проблематичный вопрос, который будет на повестке дня и последующие месяцы. Какая-то адекватная законодательная инициатива в Украине должна появиться. Моя позиция – нужно с Венгрией договариваться.

В конце месяца мы видели проваленные пенсионную и медицинскую реформы, а в международном плане пенсионная реформа – это условие МВФ. Но в тоже время условия МВФ нужно читать не буквально, они тоже четко пишут, что просто повышение пенсионного возраста, оно не приведет к тому, что мы решим все проблемы с пенсионным фондом и с пенсионерами. Т.Е. они говорят о глобальной реформе экономики, но учитывая то, что экономика у нас не работает, административное давление увеличивается, то конечно механически нужно наполнять бюджет. По этому этот закон будет по сути механическим наполнением бюджета, уменьшение количества пенсионеров, увеличением возраста и все, а дальше с позицией МВФ он будет иметь мало общего, а просто наполнения бюджета, но не решением вопроса в глобальном смысле. Поэтому в октябрь мы войдем с необходимостью пенсионной реформы, это что касается еще одного нашего международного аспекта, также на повестке будут судебная  и медицинская реформы.

Валентин Гладких: Ремарка – Угорщина ніколи не була нашим союзником,а тим більше другом. Нинішній угорський уряд, який апелює до європейських цінностей, насправді в Європі сприймається, як реакційний і антидемократичний. Більше того, треба розуміти, що всі ці меседжи викликані внутрішньої ситуацією в Угорщині. Тобто вони вирішують свої внутрішньополітичні питання, а ми стаємо приємною «маківарою» для відпрацювання ударів, для того, щоб пограти м’язами перед внутрішнім електоратом. «Слово і діло» підготувало аналітику, де підрахувала кількість угорських шкіл, їх насправді 78, кількість учнів, яка там навчається – мізерна.

Говорять, що ми когось чогось позбавили. Насправді нічого такого не сталося. Як викладалося їхні рідні мови літератури, так і викладатимуть, їм надали можливість вивчити українську мову в достатньому обсязі, для того, щоб вони потім могли продовжити освіту в Україні. Інша дискусія – вони не хочуть вчитися в Україні, вони хочуть їхати Угорщину, то це взагалі без питань, їдьте куди хочете. Мова йде не про те викладають тобі чи не викладають, а про те вчишся ти чи ні. Далі в нас 2 школи болгарські, а найбільше звичайно більше 400-та російськомовних шкіл. Треба усвідомлювати коли ми говоримо про етнічні меншини, то це етнічна ознака, а коли говоримо про російськомовних, то це ознака мовної ідентичності, тобто вони в принципі не підпадають під «меншини». Крім того, ми говоримо про компактне розселення, воно є в румунів, болгарів, але в російськомовних немає ніякого компактного розселення,  їх 17% і вони компактно ніде не проживають. Тому тут також є пересмикування. Праві люди, які говорять, що «били по російськомовності, а попали по мадярам і румунам». Але тим не менше, треба розуміти, що найбільше цю тему роздмухують ті, котрих найбільше – наш ПН-СХ сусід. І,наостанок, нехай угорці і румуни спочатку подадуть в Венеціанську комісію свої закони, бо в них є перманентний конфлікт, угорці постійно дорікають румунам, що ті утискають їх меншину, яка там залишилась після Другої Світової Війни. Тому я думаю, що вони поговорять-поговорять  і цей конфлікт зійде нанівець.

В Європі є значно сильніші і потужні гравці, а в світі тим більше, які одним телефонним дзвінком пояснять угорцям і румунам, що можна робити, а що не можна. І українській дипломатії варто працювати з такими гравцями.

Вікторія Вдовиченко:  На жаль в нас відсутнє 3К на всіх рівнях – Комунікація, Кооперація, Координація. Ми не вийшли з «Совку» і наступаємо на ті самі граблі.

Микола Мельник: Щодо Мінських домовленостей, то насправді, якщо почитати Європейську Хартію, то там прописано, що регіональна мова – це мова народу, яка не використовується на офіційному рівні в жодній країні, тому під регіональну мову не підпадає ні угорська, ні польська, ні російська. Відповідно посилання на ці всі моменти взагалі недоречні.

Насправді нацменшинам дана можливість вивчити українську, а профтехучилища по селам у нас закриваються і єдина можливість далі навчатися їхати в місто, а не знаєш української, далі не зможеш здобути освіти.

Щодо Мінських домовленостей, хотів зазначити, що в принципі ми зараз знаходимося в доволі кризовому стані, якщо подивитися, то всі Мінські домовленості базуються навколо Закону України «про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецьких і Луганських областей», їх час сплинув 16 вересня цього року. Тобто Україна не подумала, чи пролонгувати цей закон, щоб хоча б говорити про те, що ми виконали політичну частину домовленостей. Тобто наразі ми зайшли в клінч, коли  ми не можемо виконати наші політичні зобов’язання, відповідно до цих Мінських Домовленостей.

Нажаль на міжнародному рівні ми багато чого програємо.

Щодо внутрішньої політики хотів би відмітити такий тренд – голоси за пенсійну реформу  так і не знайшлися серед мажоритарнків. Адже як їм потім пояснити бідній доярці, чому вона вийде на пенсію тільки через 3 роки або взагалі після смерті.

 Цей раз  була використана схема ламання законопроекту через використання поправок, відповідно той монстр, який є зараз – це лева схрестили з зеброю і ніхто не розуміє, що з цим робити. Насправді за це можна проголосувати лише в одному випадку, якщо з голосу внести зміни про те, що цей закон вступає в силу тільки з 2021 року, а до того часу внести правки. Це єдиний шанс.

Останній тренд, який буде перенесений в жовтень та листопад – це вирішення за допомогою вулиці свої особистих та політичних питань. Ми всі знаємо, що є питання по «євробляхам». Тільки ледачий ще не показав в бік міністрів та депутатів, для кого це робиться. Більшість конфліктів будуть вирішуватись шляхом вулиці, мітингів і шляхом залучення комбатантів чи АТОшників. І буде спекулювання на тому, що бити міліцію не можна, але якщо це робить АТОшник, та ще й з червоно-чорним прапором, то це діло благородне і правильне.

У жовтні нас чекає ще одна дуже цікава річ – черговий виток війни Нафтогазу з облгазами. Вся ініціатива зараз знаходиться на стороні Коболева (хоча б, зважаючи на те, що на його боці вже є гарно прикормлені політологи). У жовтні буде чергове протистояння і по моїм прогнозам Коболев скаже, що в Україні такий дорогий газ, бо неефективні облгази, і створить структуру, яка була в 2008 році, і в облгазів спробують «віджати» внутрішню трубу. В принципі, на 80% в Коболєва є всі шанси, бо ініціатива на його стороні. Чи зможуть викрутитись облгази – велике питання. Так само, як і є питання, яке вугілля ми закуповуємо під маркою американського. Гадаю, що з січня ми побачимо здивовані обличчя американців, які уявлення не мають про те, що «продають нам» те вугілля. Відповідно, система буде незмінною: ми купуватимемо ДНРівське вугілля, але завозитиметься воно як американське.

Антон Кучухідзе: Є зобов’язання України перед ЄС по енергопакетах, що Нафтогаз треба розділити на 3 підприємства: хто видобуває, хто транспортує і хто продає. На скільки компанія наближаються до цього?

Микола Мельник: Щодо енергетичного пакету, то можу лише процитувати Ваші слова: «Коли ми намагаємося централізувати – виходить децентралізація». Так і тут. Ми намагались децентралізувати, а насправді централізуємо структуру, бо останні заяви Вітренка і Коболєва говорять про те, що Нафтогаз має ще і торгувати. Зараз «піджали» добування, транспортування і хочуть взяти торгівлю, а облгазам лишити лише обслуговуючу функцію. Тобто сервісні центри, які обслуговують трубу, населення. Все. Ціна питання близько $1,2 млрд/рік.

Щодо посередників. Україна продовжує купувати російський газ, але робить це через польські та словацькі фірми-прокладки. Але річ в тому, що ці фірми російський газ купують за $198/тис куб, а Україна – за $240/тис куб. І насправді оця різниця – це майже $6-7 млрд/рік. Це відповідь на питання, звідки в певних посадовців у тому числі з БПП і НФ гроші на вибори. Ця схема діє вже третій рік.

Щодо американського вугілля, то я не займався цим питанням, але більш ніж впевнений, що там також є фірми-прокладки.

Валентин Гладких: Хочу додати, що ця схема не нова. Ще в 90-ті це було поширено, коли нічого не добувалось, а закуповувалось узбекське вугілля, яке лише оформлювалось як українське, реалізовувалось. Окрім цього шахти видобували лише незначну частину вугілля, основна ж частина видобувалась на копанках, бо це дешевше, а вже потім продавалось, як таке, що видобуте на своїх територіях. Ця схема нікуди не пішла, працює і буде працювати. Ця схема викликана об’єктивними причинами.

Сергій Назаренко: В наступному місяці також буде трендом ситуація з євробондами, яких Україна залучила $3 млрд в якості облігацій і з прибутковістю по 7,375%, росіяни – по 4,25%, Гондурас теж менше, ніж у нас по 6,25%, і це виходить $221 млн/рік ми просто віддаємо. Вважаю, що ця схема була створена навмисно для збагачення конкретних людей. Цікаво буде прослідкувати, хто все таки викупить ці євробонди. Порошенко вже заявив, що на $1 млрд вже викупили. Була створена дуже цікаво схема, яка стане предметом журналістських розслідувань, і можливо, ми це все побачимо.

Хочу також додати стосовно миротворців. Мені здається, Порошенко злукавив, коли говорив, що сторони-учасниці конфлікту не мають право вводити свій воєнний контингент. Росія не є учасницею конфлікту, тому…

Валентин Гладких: Той проект Резолюції, який буде влаштовувати всіх, і не буде влаштовувати Росію – буде нею заблокований. Водночас, той проект Резолюції, який буде влаштовувати лише Росію – буде заблокований іншими. І відповідно, буде шукатись компроміс.

Антон Кучухідзе: Тут технологія інша. Давайте вже об’єктивно – санкції ж не лише заради України. Тут конкретно йде робота проти Nord Stream 2 і по витісненню російського газу з європейського ринку і заходу зрідженого американського газу. А Україна – це зручний механізм для тримання цих же санкцій. (…) Якщо говорити про ООН, то з 1 червня 2017 року по 30 червня 2018 року прийнятий бюджет на миротворчі операції – $6,8 млрд. Логіка яка: на 5 постійних членах більша фінансова відповідальність, потім розвинуті країни, потім –інші. Тобто всі зобов’язані робити внески.

Микола Мельник: Росіяни уникли соціальної кризи і соціального вибуху, і зараз йде вирівнювання курсу рубля за рахунок певних інфляційних моментів, тобто вирівняли економіку і торгівлю з тією ж Німеччиною. Вони мають свої фірми-прокладки на Кіпрі, в Люксембурзі, та ще й в Україні. Тому в принципі всі продовжують робити гроші і при цьому я не бачу, щоб в українському МЗС був чітко сформований порядок денний. Я вже не говорю про Мінські домовленості, які в принципі, за три роки не зрушились ні вправо, ні вліво.

Вікторія Вдовиченко: Я би так сильно не критикувала МЗС, якщо Ви не працювали ніколи в МЗС. Правда в тому, що в МЗС насправді працюють хороші професіонали. І там приймаються правильні рішення, але видається ‘політичний дороговказ’ не видавати ці рішення назовні. І тому створюється імідж МЗС, як основного агента, який має просувати ідеї України за кордоном, але не усі його ідеї стають успішними. Складаєтся враження, що процес прийняття рішень зосереджено короткостроковій перспективі, що, при такому трактуванні, є зрозумілим. Але найголовніше – навіть при відкритих і прозорих конкурсах, вже є визначені люди, які мають надано більше шансів пройти до МЗС аніж ‘інші’ кандидати. Відповідно, в Міністерстві працюють хороші фахівці, але вони не мають тієї політичної ваги, аби правильні рішення просувати, бо коли такі рішення представляються – вони одразу блокуються.

Хотіла б ще також додати деякі аспекти по зовнішній політиці. Нас в наступному місяці чекають вибори в Австрії. А на наступний рік – в доволі ‘проросійсько’ налаштованій Італії, де зростає невдоволення тим, що відбувається в Україні. Це спричинено тим, що Росія проводить активні кампанії зі своєрідного «роз’яснення» подій, які відбуваються в Україні. Зважаючи на таке інформування італійці приймають рішення або в одну сторону, або в іншу. І ситуація така, що під час виборів у квітні 2018 року, ми матимемо набагато більше популістів в коаліції, ніж у Франції. Саме тому, зважаючи на ситуацію, що склалася в Україні, нам потрібно посилено працювати саме з цією країною. І до того ж це третій економічний партнер, який є в нас у Європейському Союзі.

Аналітична група “Левіафан”

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *