Ранкова кава з політологами (27 червня 2018 р.)

Мельник Микола:

Якщо говорити про те, чим запам’ятався червень, то я хотів би виділити наступні події та тенденції – Вищий антикорупційний суд і нарешті його створення у той спосіб, який ми всі прогнозували. Тобто в останній день навіть в останню годину в текст законопроекту були імплементовані ті норми, про які ніхто не здогадувався. Більше того, це було зроблено в порушення Регламенту і що більш цікаво – з моменту прийняття Кримінально-Процесуального кодексу в 2012 році були проголосовані правки, які навіть не були зачитані з трибуни і навіть не були роздані депутатам. Тобто, норми законопроекту, які потім стали Законом, взялися не звідки. Це є порушенням Регламенту, кримінального права і просто морально-етичних норм політиків. Тобто, закон про Вищий антикорупційний суд був прийнятий в супереч норм Регламенту і в той спосіб, який ми передбачали кілька місяців тому. Коли міжнародні експерти здивувались від того, що відбувається, Президент пішов шляхом окозамилювання і подав другий законопроект «Про  створення Вищого антикорупційного суду», абсолютно винісши за рамки дискусії ті норми і правки, які були проголосовані, але не влаштовували наших європейських партнерів. Тобто, наразі діє редакція закону, яка влаштовує Президента і  абсолютно нівелює всю роботу громадської ради міжнародних експертів, тому що там є право вето через ВККС. А там де є право вето м’яко кажучи не дуже прозороъ структури, Громадська рада міжнародних експертів лише легітимізуватиме ті рішення, які будуть прийняті на Банковій. Знову ж таки, такий розвиток подій ми передбачали протягом останных трьох місяців.

Цей місяць також запам’ятався актуалізацією питання «руки Кремля». Почалося все з вбивства Бабченка, потім його воскресили. Як сказав солыст групи «Ленінград» Шнур: «У світі було всього два воскресіння – Ісуса Христа і Аркадія Бабченка». Наразі актуалізувалося питання ромських погромів. На мою думку, самі погроми відбуваються через те, що правоохоронці просто-напросто не можуть вирішити питання ромських таборів і вони самоусунулись і якщо на певному етапі вони не публічно залучали певних правих активістів для вирішення цієї проблеми, то наразі залучення цих активістів закінчилося тим, що були вбиті люди. І Україна була звинувачена у ксенофобії до ромів. Проте, я наголошую, що це питання не має національного характеру. Це питання має кримінальні ознаки. І те, що йому намагаються нав’язати «руку Кремля» і надати йому національно-політичного характеру – це просто іде замилювання очей перед тим, що правоохоронна система абсолютно не справляється зі своїми обов’язками.

Третя подія – звільнення пана Данилюка з посади Міністра фінансів України. Гройсман фактично «віджав» в СБУ контрабандні потоки на митниці. Вибачте, але зайти на митницю ніхто з правоохоронців ніколи не ризикував. Це величезний масштаб державного рейдерства і перерозподіл потоків всередині еліти, які позиціонують себе як команда Президента. Але Гройсман «дрейфонув» в сторону Авакова і вони «віджали» потік. Гройсман намагається грати свою самостійну роль і чим це закінчиться для Президента – я не готовий відповісти.

Останнє, що хотілось би зауважити, це те, що в цьому місяці відбулись такі події, як новий етап політичних перегонів. Порошенко програє Тимошенко з рахунком 2:0. Перша перемога, це «рейтингові» війни. У рейтингових війнах штаб Тимошенко постійно презентує результати соціологічних опитувань. Зважаючи на те, що Тимошенко постійно виграє, вона тим самим здобуває образ переможця, вже в головах українців. Зазвичай, електорат, який не визначився – складає доволі вагомий процент і половина цього електорату завжди буде ситуативно голосувати за того, кого вони гіпотетично вважають переможцем. Друга перемога – це презентація Нового політичного курсу України. Тому що Тимошенко виводить себе за рамки дискусії, чи буде вона Президентом чи не буде, а вже безпосередньо презентує себе як новий лідер і обговорює вже план. Вона презентує себе як людина, яка вже перемогла і вже готується втілювати новий план після свого обрання. Це створення образу переможця, який допоможе їй на виборах  одного боку мобілізувати свій електорат, а з іншого– ситуативних виборців, які не визначились.

Саакян Олег:

Оскільки Ви зачепили тут тему митниці… В принципі, ідея не нова, таке саме вже намагалися провернути в середині 2000-их зі спільним контролем тощо. Пан Аваков згадав те, що тоді намагалися зробити після приходу Ющенка, і навіть частково зробили, але зрештою не вдалося. Зараз постало питання наповнення бюджету та намагань Порошенко ускладнити політичне життя Гройсману, виставивши його крайнім у всіх соціально-економічних невдачах. Це і по МВФ, і по тарифах.., є чітке розуміння, що Петро Олексійович планує його поховати під всіма економічними проблемами, які є в країні. Гройсман розуміє, що йому отримати гроші від Заходу зараз в достатній кількості не вдасться, відповідно треба шукати інші джерела тут вибудувався ситуативний союз з Аваковим, адже Гройсман вже давно дрейфував у бік Народного фронту. Там є команда і ресурсна база, але немає жодного майбутнього з точки зору рейтингів підтримки. У Гройсмана вони дещо кращі, в порівнянні з нульовими «фронтовиків». Тому мати собі партнером Гройсмана, який не має своєї політичної сили, немає своєї сталої команди тощо, для Народного Фронту є вигідним. І мати опору на Народний фронт для Гройсмана так само вигідно.  Боротьбою з контрабандними потоками руками МВС, вони дійсно зараз можуть отримати ті 3-4 мільярди доларівкоштів додаткових до бюджету. Таким чином Гройсман собі забезпечує чудовий інформаційний привід, він як «крєпкій хозяйственник» та «я вам покажу як потрібно керувати» отримує кошти, які в короткостроковій перспективі роблять транш МВФ некритичним, допомогають добитися умовної економічної стабільності й зацементують зв’язку з Аваковим. Таким чином Народний фронт отримає гарантію, що Гройсман тепер не дрейфоне під Президента. Ти паче, що про злопам’ятність Порошенка ходять легенди, думаю, що небезпідставні. Тому тут не настільки перетік економічних потоків з однієї кишені в іншу, хоча і це є, оскільки такий контроль традиційно був під СБУ – це повністю структура Президента, а не під МВС.
Також, якщо вже зачепили СБУ, то цікавим є призначення пана Куця на Голову Донецької військово-цивільної адміністрації і зняття пана Жебрівського, яке може бути продиктоване кількома факторами. З прийняттям Закону України про ООС, фактично, створився дисбаланс в контролі за переміщенні товарів. Не чиста на руку частина військовиків дуже хотіла віджати контроль за контрабандою від СБУ повністю, але СБУ-шникам вдалося зберегти частину контролю за переміщенням товарів, але, очевидно, що меньше ніж сподівалися Призначенням людини із системи СБУ Головою військово-цивільної адміністрації займається точка впливу, яка знаходиться поза підпорядкуванням Штабу Об’єднаних Сил – ВСУ. Таким чином частково повертається контроль над переміщенням товарів, відповідно потоками. З іншого боку, є коспірологічна версія про те, що таке призначення може відбуватися в рамках більшої домовленості. Виходячи з того, що в цей самий момент проходить і зачистка лідерів на окупованих територіях і в Російській Федерації. Наприклад, про це свідчить затримання на днях майже всього штабу Бородая в Москві та їх баз даних, тобто всіх тих, хто допомагав так званим «республікам». Паралельно з цим готується захід нових облич на окуповані території в адміністрації під так звані вибори, які заплановані на початку осені. Відповідно, така гра в дві руки – з призначенням Куця і заміною Жебрівського – може говорити про вірогідність певних домовленостей стосовно того, яким чином будуть ці території повертати й на не зовсім прийнятних для України умовах. У що, особисто я мало вірю, але певна засторога існує.  Найбільш вірогідною є версія з політичною доцільністю для забезпечення результатів виборів. Оскільки Жебрівський так й не прижився, пересварившись з усіма, й патріотами України, й колаборантами він став не найкращим «менеджером»  для забезпечення потрібного АП результату.

Також, цікавою є ситуація з Бабченком, яку не можливо не згадати. Окрім того, що він довів, що буває «воскресіння» і в наші дні, а також, що некролог також буває піаром, але направду, думаю, що Бабченка в символічному полі ця ситуація таки вбила. І якщо фізичне воскресіння відбулося, то символічного воскресіння після цього вже не буде. Єдине що може бути – це переродження (оновлення). І тут персональна трагедія Бабченка в тому, що він не зумів цим скористатися, і чи це зламає його – все більше втрачає риси питання. Але це персональна трагедія. Куди ж цікавіша ця ситуація діяльністю українських спецслужб і тим, як в ідеальному нібито кейсі, де все спрацювало більш-менш добре, де мала місце повна інформаційна монополія на те, щоб виграти віртуальне протистояння навколо Бабченка, але в останній момент, хотіли як краще, а зробили як завжди і провалили всю комунікативну компоненту. Відбулось це тому, що нема розуміння, як працюють сучасні комунікації й пропаганда. А також, бажання випендритись, коли Грицак вийшов і почав свою прес-конференцію в стилі американського блокбастеру: спочатку з емоційним накалом про те, що не буде розповідати подробиць, потім  «Бабченко в студію». Потім щиро дивувалися  – «А чому ви нас не любите, ми все так добре зробили?!». Бо, найперше, він мав вийти і перепросити, вибачитись перед тими, кого ввели в оману і перш за все, перед медіа, сказавши, що для нас життя людини – найвища цінність і шкода, що були змушені ввести в оману весь Світ, але іншого способу  врятувати людину і вирахувати російську агентуру, не було. По-друге, мала би бути координація із МЗС. Хоча б з півгодини до цього – створити інструменти комунікацій на Захід через контакт із ключовими інформаційними агентствами, медіа, мережею контактів наших дипломатів, яким би в той момент, коли Бабченко вийшов, розіслали б офіційне роз’яснення ситуації, а хтось міг би отримати ексклюзивну інформацію, стосовно того, що є ще один список, який з’явиться пізніше тощо. Це створило б абсолютно інший інформаційний фон довкола ситуації. І безумовно, це нерозуміння стереотипного поля, і образів комунікативних, які потрібно використовувати в цій ситуації. Зрештою, я дуже сподіваюся, що на цій ситуації навчаться. Як показує мій досвід, на це мало шансів, але надія вмирає останньою.

Ну й жахлива ситуація з ромами актуалізує різні точки напруження. Інституційна слабкість, про яку ми неодноразово говорили, виливається тепер вже в конфлікти, в яких держава виступає стороннім спостерігачем. Ситуація з ромами – це лише один з таких прикладів. А перед виборами, вони будуть загострюватись, десь буде «рука Кремля», десь ні, але очевидним є те, що в цілому інституційна несистемність і слабкість в питанні безпеки та й не тільки призводитиме до ще більшого напруження в суспільстві. Росія й без втручання, матиме змогу збирати вершки і подавати в потрібному руслі на Захід, аби виставити Україну, як фейл-стейт. Якщо в найближчий час, не буде зроблено висновків і не буде вироблена інновативна модель реагування на такі ситуації, то це може мати фатальні наслідки. Ми фронтирна країна й маємо відповідно себе поводити, наприклад наші балтійські брати, вже мають досвід часткового делегування функції контролю за кордоном населеню й люди мають безпілотниками контролювати кордон.

Коли у кризовій ситуації громадяни мають більше можливостей,  держава віддає частину функцій, які вона не може виконати на «аутсьорс»

У цьому випадку, коли існує певна інституційна слабкість в кризових питаннях в умовах війни, то такий досвід для України є не просто можливим, а напевно єдиним правильним.

Геополітику я би не дуже хотів зачіпати, але не можу не акцентувати на ситуації з підготовкою зустрічі Трамп-Путін в розрізі особливо призначення Куця, про що казав, і зачистки на окупованих територіях. Все виглядає нібито спочатку зустрілися Меркель, Макрон, Путін і переговорили стосовно своїх можливих червоних ліній і своїх інтересів, після чого вирішили зустрітись «великі дядьки» і все ж таки вирішити це питання. Чи вдасться їм? Я переконаний, що навіть якщо припустити що такі сподівання є, все одно, не вдасться. При всіх таких розкладах, навіть, коли намагаються зробити якусь велику домовленість, в них неможливо включити фактор суспільства  і фактор дурня. Ці два фактори ламають будь-яку гру. Якби була можливість домовитись про щось серйозне, то вже б домовились зараз, й вже точно не була би допущена ще Перша Світова. Тому, я певен, що навіть, якщо такі сподівання є в обох сторін, то домовленості все рівно виллються не в те, що хотілось би суб’єктам домовляння.

 

  Мельник Микола:

Я теж не експерт на жаль, в міжнародних питаннях, але хотілось би додати ось про певний епік-фейл та пасивність українського МЗС у цьому місяці – поїздка в Туреччину Президента України на відкриття газопроводу, який абсолютно позитивно не відобразиться на Україні. Адже газопровід пішов в обхід нашої держави. По довгій і дорожчій схемі, але Азербайджан вирішив, що так спокійніше. З одного боку, в Туреччини доволі потужний геополітичний партнер, але з іншого боку – зброю вони все рівно купують у нас. Тому при кучмі і Ющенку ще були можливості доводити свою точку зору. Наразі  Україна слабка. Тобто, Президент України поїхав на відкриття газопроводу, який в подальшому буде завдавати геополітичної шкоди і фінансових збитків безпосередньо Україні. А другий епік-фейл – фотографування Президента України з представником окупованої території. Нагадую – Північний Кіпр – це окупована Туреччиною територія, держава, яка була створена завдяки окупації частини незалежної суверенної країни. Звичайно, це зараз намагаються відштовхнути на другий план, але під час виборів це також будуть згадуват

Матюк Денис:

По санкціям, думаю всі бачили хід Адміністрації Президента, коли на початку травня було оприлюднено офіційно Указ Президента про санкції, але списку осіб, що туди потрапили, не було. При чому, цікаво те, що список осіб, що потрапили в травневі санкції оприлюднили лише десь в середні місяця. Більше того в 20 числах червня оприлюднено ще один Указ з новим списком. І тут виникає питання: «а в чому логіка? Чому не розробили одразу повний пакет санкцій? Яка нагальність була приймати ще один?» Деякі ЗМІ почали писати, що з санкційних списків виключили російського Уповноваженого з прав людини. Проте, я цю інформацію перевірив, і це не правда. Єдиний кого виключили зі списку санкцій Указом, що оприлюднили в червні, був російський актор, останнім часом опозиційний – Володимир Назаров. До речі, саме ця особа просила Путіна звільнити Надію Савченко. За всі 4 роки санкцій виключили близько 20 осіб, частина цих осіб це – журналісти, в тому числі, російські. Багато питань до Адміністрації Президента по внесенню осіб, та по їх виключенню. Зокрема, критерії внесення та виключення осіб, бо зараз, на 4 рік війни, в списки санкцій потрапили компанії різного спрямування, наприклад, айті-компанія, що обслуговує кабінети платників послуг в різних ОблЕнерго, і мені, як пересічному українцю, не зрозуміла така логіка АП.  Зараз в списках 1700 чи 1800 осіб. І це при тому, що санкції по резолюціям ООН йдуть окремими документами. Синхронізації ніякої не відбулось. У нас взагалі бардак в санкціях. І мені здається, що в 2014 – 2015 рр. вносили туди всіх підряд. Якщо в західних партнерів вони якось обґрунтовані були, та прив’язані до певних подій, то в Україні ні.

Мельник Микола:

В санкційних списках РНБО зараза багато людей зареєстрованих в Україні. І проти них взагалі неможливо ввести санкції, адже ЗУ «Про санкції» це забороняє. І ніякої синхронізації не відбулось, те що там президент казав, що ми все синхронізуємо. Після того як Росії лише внесла проект закону про дзеркальні санкції, то одразу жодна країна ЄС не ввела нові санкції проти Росії. Якби не говорили, що Росія це 3 % світового ВВП, але Росія підтримує середній бізнес ЄС за ті нафтодолари, які в ЄС отримує за енергоносії.

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *