Ранкова кава з політологами: підсумки вересня

Мельник Микола:

Якщо говорити про ті три події, які мені запам’ятались цього місяця, то по-перше – це стенограмний скандал. На жаль, Україна все ж змогла вляпатися в історію під назвою «Американські вибори». Ми довго пручалися. Політика Офісу президента доволі довго була абсолютно вмілою та вдалою. Ми лавірували між цими ризиками, але все ж таки ми вляпалися. І більше того, ми не просто вляпались, ми погіршили наші стосунки персонально з очільниками таких держав, як Франція, та Німеччина. Я думаю, що це для нас закінчиться тим, що Нормандський формат на рівні очільників держав ще довго не збереться. Чому? Тому що наші західні партнери прекрасно розуміють, наскільки це необхідно безпосередньо пану Зеленському. Навряд чи вони вірять в цей формат, навряд чи вони вірять, що хоч щось буде цікаво в цьому житті, але вони розуміють, що для Зеленського це будуть потенційні ризики, якщо Нормандський формат все ж не збереться.

Друга історія – це, звичайно ж, бюджет. Я дуже тішусь, що все ж таки він був внесений відповідно до чинного законодавства 15-го вересня.  Але, як тільки ми його прочитали, ми зрозуміли, що лібертиріанство вмерло. Тобто якщо до цього ми ще вірили, що Воно може ожити, то тепер воно просто вмерло. Цьому можна так сказати? По-перше, не скасована жодна з пільг для підприємств, які були передбачені нашими попередниками. Більше того, мені дуже сподобалась порівняльна таблиця і пояснювальна записка, де чітко визначено, яка пільга скільки коштує державному бюджету. Найбільша цифра – це, звичайно, безмитний ввіз сонячних панелей для електростанцій. Воно оцінюється в 400 мільйонів гривень в місяць. Тобто в рік – це добрі 5 мільярдів. І так по кожній сфері. Тобто воно не ліквідовано. Не ліквідована державна підтримка наших добрих старих олігархів. І жодним чином не змінена база оподаткування. Тобто за рахунок чого ми підвищуємо ріст ВВП на 8% за наступний рік – не зрозуміло. Тому я називаю цей бюджет «смерть лібертаріанства».

І третя позиція – це, продовження… «Штайнмайергейт». Тобто реально півмісяця ми носилися з ідеєю реалізації чи не реалізації формули Штайнмайера. Причому була шалена какафонія, коли Пристайко заявляє, що він дав згоду, спікери, «Слуги народу» заявляють, що вони не дадуть згоду. Окремі депутати «Слуги народу» взагалі не можуть «бекнути» нічого окрім штампів.

Тобто який висновок я роблю? Ніхто не розуміє, що таке формула Штайнмайера. Більше того. Те, що видали російські ЗМІ за формулу Штайнмайера – це, насправді, взагалі формула Мореля. Тобто окреме законодавство по виборам в парламент окремих районі Донецьких і Луганських областей. Тобто мені здається, що з одного боку «Слуга народу» спеціально закинуло тезу по формулі Штайнмайера для того, щоб зрозуміти, наскільки агресивно відреагує суспільство. Вони зрозуміли, що скоріш за все буде… Якщо формула Штайнмайера, тобто пункт 9-й все ж таки намагатись імплементувати, то все закінчиться подіями 31-го серпня 2015-го року, причому в найгіршому варіанті. Чому? Тому що наразі Петра Порошенко +/-, але все ж таки нелогічно, але сприймали як президента війни. Тобто +/- проти нього не об’єднувалися праві. Праві могли об’єднатися навколо певної події, але не навколо проти нього. У той же час, проти Зеленського всі організовано об’єднуються.

 

Петро Олещук: Тут почалась розмова про лібертаріанство. І про все, що з ним пов’язано. У мене таке відчуття, що, мабуть, якось їм не те про лібертаріанство розказували. Це як такий бородатий анекдот свого часу, коли за ще часів СРСР представник однієї кавказької республіки, коли повинен був придбати машину, дуже6 просив: «Сделай, чтобы машина была бордо. Сделай, чтобы машина была бордо! – Будет бордо! Будет бордо! Всё». І вже час машину одержувати. Приходить: «Машина бордо? – Бордо! – Иди забирай». Повертається до свого помічника: «Слушай, Гиви, а бордо – это же зелёный, да?».

От приблизно така сама ситуація. Тобто, що їм щось таке розказали про лібертаріанство, і от якісь у них такі своєрідні враження про лібертаріанство. Тому що те лібертаріанство, яке вони зараз насаджають – це лібертаріанство школи Миколи Яновича Азарова, смисл якого полягає в наступному: для того, щоб корова менше їла і давала більше молока, її треба частіше доїти і менше годувати. Оце головний принцип цього лібертаріанства.

І зрозуміло чому, звідки це все береться. Тому що тактично треба закривати величезні дірки наповнення бюджету. Закривати їх за рахунок своїх  – не можна. Тому що це свої. Закривати їх за рахунок себе – теж не дуже добре. Тому доводиться закривати за рахунок тих, у кого, на їх думку, є гроші. Чи реально там все не настільки все прекрасно. І об’єктивно це все завершиться для всіх дуже погано. Це вже видно, виходячи з бюджету, з усього іншого.  Але, схоже, це нікого абсолютно не переймає.

І оця ілюзія перемоги, мабуть, добряче комусь вдарила по розумовим здібностям, від дуже такого різкого вспливання на поверхню. І в кінцевому рахунку це породило ілюзію вседозволеності, всесилля, яка, зокрема, проявляється в ухваленні тих, або інших рішень, в їх розробці. Хоча, це так само ілюзорно. Я думаю, що це досить скоро всі зрозуміють.

Звичайно, що всі привертають увагу всі ці скандали, візити, зустрічі. Хоча я, чесно кажучи, все це не переоцінював би. Тому що так, або інакше, навряд чи від однієї зустрічі Зеленського з Трампом багато що буде залежати. Хоча, безперечно, від скандалів в Сполучених штатів багато чого буде залежати.

Але в кінцевому рахунку більш визначальні процеси, як на мене, відбуваються саме в Україні. І тут кілька проблем, які одразу вимальовуються перед новою владою. Наповнення бюджету, звести кінці з кінцями, що поки що, зараз у них виходить дуже кепсько і не видно, щоб воно виходило дуже добре завтра.

Далі – обіцянки миру. Обіцяючи регулярно мир, Зеленський об’єктивно заганяє себе в пастку. Тому що він обіцяє те, чого дати не може в принципі. А може дати лише з дозволу іншого суб’єкту даного переговорного процесу. А цей суб’єкт, він, відчувши цю слабину, починає на неї тиснути. Тому ця обіцянка виглядає зараз досить малореалістичною. І вона так само створює обмежені можливості для маневру. Тобто насправді, особливо маневрувати у них зараз можливості немає. Вони могли б створити для себе певні можливості для маневру, якби обрали дещо іншу стратегію. Але вони обрали ту стратегію, яка є. А смисл її полягає в тому, що ми зберігаємо, приблизно, той стан справ і ту систему суспільних відносин, яка у нас складалася раніше. Якось її трохи дополіровуємо, десь там наводимо трохи лоску і робимо вигляд, що таким чином ми провели якісь фундаментальні зміни і реформи. І спробуємо легітимізувати цей стан справ за рахунок швидкого завершення війни для того, щоб потім постійно аргументувати в будь яких ситуаціях, що: «Дивіться, там є проблема. Але ж дивіться, ми ж досягли миру. Це ж яке колосальне звершення, яке може перекрити все інше». І навряд чи цей шлях видається оптимальним, але поки що, очевидно, запасу міцності на деякий час їм вистачить.

Скоро постануть нові проблеми, ще більші. І, чесно кажучи, я не бачу розуміння того, як ці проблеми вирішувати.

 Кличко призначив собі заступником гумориста Бахматова. Підтягує тренди із запізненням. Але, якщо серйозно, то  залишили йому можливість для порятунку. Тому що, якби все нормально рухалось до виборів, то в нього не було б жодних шансів. Всі в Києві прекрасно розуміють. Там досить поїхати на Шулявку, і ти одразу побачиш пам’ятник всім звершенням Кличка. Але так от, намагаючись цю проблему вирішити такими доступними і своїми методами, вони об’єктивно надають йому шанс, як на мене, на таке собі збереження. Звичайно, багато чого буде залежати від обставин, в яких будуть проводитись вибори, зрозуміло, закону. Але те, що вони так само хочуть перетворити міського голову на номінальну фігуру – це так само для них, мабуть, тактично вигідно. А стратегічно – це ж, фактично, демонстрація  того, що ти не віриш, що колись матимеш підтримку в Києві. Отже, ти не віриш в стабільність своєї влади. Тому що так, або інакше, контроль Києва – він є завжди визначальний для контролю України. І це неодноразово було показано. Так що побачимо. В будь-якому випадку нам буде цікаво.

 

Андрій Вігірінський: 7-го вересня повернення військовополонених. Це важливо. З точки зору загального заспокоєнні країни.  Більше особливо про неї говорити немає чому. Про ціну повернення. Мали віддавати людину, не мали віддавати. Яка вартість цієї людини для слідства, для встановлення істини.   35 українців повернулися і слава Богу. Питання з Сенцовим вирышене та зникне з повістки денної. Питання з військово полоненими теж. Принаймні до моменту коли детективи ДБР почнуть , за допомогою їх допитів, встановлювати обставини у першому кримінальному провадженні ініційованому А. Портновим, щодо державної зради.

Щодо «стенограми Трамп-Зеленський» мене трошки інше бачення ситуації з Байденом, ситуації з Трампом, з імпічментом. Бо не ми вляпались, а нас втягнули туди демократи. Вони зробили це усвідомлено, і вони зробили це умисно. Умисно вони це зробили в силу ряду факторів, які, як на мене, треба знову ж таки розглядати з точки зору хронології подій.

Розмова ж відбувалась в липні? Так. Вона відбувалась  відразу після виборів парламентських. На той момент товариші демократи, які у нас так чи інакше, хочемо ми це визнавати, чи німали зацікавленість в одній  політичній силі. Ця політична сила називається «Голос». Вони до певної міри, можливо, розраховували на те, що їм вдасться впливати на внутрішню повістку в країні, шляхом участі цієї політичної сили у коаліції. Цього вони, очевидно, не досягли.

Чому так довго маринувалась  історія, адже звернення викривача, ім’я якого не розкривається, здається, було написане в серпні. Тобто фактично, маючи інформацію  про розмову рішення про те, чи ініціювати звернення, а як наслідок чи починати процедуру імпічменту, демократи та лояльні до них працівники спецслужб  «маринували» в свої голові приблизно місяць-два. За цей час у нас , в тому числі, відбулися процеси кадрових призначень (до прикладу пан Богдан, керівництво СБУ), яким вони особливо не тішились, коаліція сформувалась без участі   «Голосу». Плюс, відбулися процеси, які явно не входять в плани демократів у Сполучених Штатах, з точки зору їхньої геополітичної стратегії, адже цілком очевидно, що урегулювання військової агресії в  Україні вони не розглядають для себе як ціль, адже ситуація, за якої він триває дає підстави США застосовувати обмежувальні заходи до РФ, санкції, все це у своїй сукупності з точки зору довгострокової стратегії, призводитиме як до науко-технічного так і технологічного відставання РФ, а отже забезпечувати безапеляційне домінування США як у їх внутрішньому протистоянні, так і у європейському регіоні, ці позиції відмінні від політики білого дому Трампа, який геополітичним противником розцінює скоріше Китай, а ситуація з Україною, попри вимушену офіційну позицію, є для нього скоріше байдужою.

За цей час, знову ж таки, відбувається обмін, який є сигналом того, що з глухого кута, до якого хайшла Україна часів Порошенка, щонайменше робляться спроби вийти, що є неприйнятним для певних кіл в демократичній партії, адже втрачається засіб впливу, про який йшлось вище.  За цей час відбується, як мінімум з точки зору висловлювань, теза про те, що ми готові і до формули Штайнмайера. І Єрмак у нас, красень, знаходиться в комунікації з Козаком.

Далі панови  демократи, розуміють, що вони мають умовний кейс, який називається «щось схоже на тиск».  Хоча, воно, це поняття далеке від   тиску,  за змістом та за наслідками. Якби ми говорили зараз, що сина Байдена до прикладу в Україні оголосили в розшук, то були б наслідки.  Більше того, ніхто з українців, офіційних осіб, не взяв на себе ні публічну, ні завуальовані зобов’язання здійснити таке переслідування. На це до речі  вказується, у скарзі   товариша викривача, який її писав. А тому, приймаючи рішення про оприлюднення та початок процедури імпічменту демократи зважували для себе плюси і мінуси

Чому за рік? Тому що виборча компанія. Вона обмежить Трампа у можливості участі і в Нормандських перемовинах, якщо він цього захоче звісно, обмежили в комунікації з тим самим Путіним та Зеленським. Зараз йому будь-які провокаційні речі протягом року протипоказані. А він сам по собі скандальний політик.  Комунікація з Зеленським, як мінімум, стає токсичною та такою, що лише породить додаткові приводи говорити про тиск, про використання посту як засобу у політичній боротьбі. Що, у свою чергу, вимушено буде повертати пана Зеленського до кого? До демократів. Тобто вони дають йому можливість зрозуміти, що: «Хоч ти думаєш насправді, що тобі вистачить комунікації, яка є на рівні сьогоднішньої адміністрації, але насправді це не так». Плюс, вони обмежують наші можливості. Знову ж таки, пов’язані з тими самими питаннями врегулювання конфлікту на Сході, адже пасивна позиція офіційного Білого дому, у випадку руху у напрямку формули Штанмаєра, угод у Нормандському форматі супроводжуватиметься критичними висловлюваннями щодо відступу від цінностей з сторони як демократів ззовні, так і наших політичних сил  всередині країни,  які тяжіють до них мова у першу чергу про «Голос» та «ЄС».

Які плюси демократи отримали для себе? У США є розслідування, яке стосується і Ситника, і Лещенка, і Йованович. Воно зараз буде заморожено. Інакше це трактуватиметься як  witch hunting, але зі сторони республіканців в напрямку демократів на фоні процедури імпічменту.

Отже, вони захищають обох Байденів. Захищають умовно «своїх», лояльних до них Лещенка і Ситника, які вже проявили свою відданість, коли огульно дозволили собі зі всього кейсу «Амбаної книги Януковича» завдати шкоди тільки одній особі пану Манафорту, усі решта фігуранти, між іншим, абсолютно не відчувають будь-яких процесуальних обмежень. Зберігають Ситника на посаді, адже наміри його звільнити нікуди не зникли, по ньому протокол про корупцію устояв у суді рішенням якого його визнано винним, фактично є всі підстави говорити про те, що ця людина не має взагалі жодних підстав знаходитись на своїй посаді. Але він збереже цю посаду, тому що в   скарзі викривача, згадується про те, що Ситник – це керівник єдиного антикорупційного правоохоронного органу в Україні, який є  ідейним противником пана Луценко. А пана Луценка, у свою чергу, цей викривач характеризує як нехорошу людину.

І от ми знаходимось в тій ситуації, з якої ми, в цілому, починали з Петром Олексійовичем Порошенко, який вляпався в історію з демократами під час виборів президента США в 2016-му році. Вивівши у публічну площину цю ситуацію, під приводом захисту стовпів закладених Батьками-Засновниками, демократи , фактично цілу країну Україну залучили у якості засобу партійної боротьби за пост Президента США 2020 року, а нас, як країну фактично обмежили в зовнішньополітичних можливостях.

Зараз я переходжу до третьої важливої події. Це не стільки бюджет, бюджет буде  переписаний.

Ці всі історії, які публікує «Українська правда» разом з «Лігою» у яких вони розповідають про те, що  що умова фінансування МВФ наступною програмою – це інституційна самостійність НБУ. Це абсолютна дурниця. Ми досі знаходимся в попередній програмі, де не вибрані кошти, здається, в обсязі трьох мільярдів. Ми умови виконали цим же ж стахановським темпом голосування законопроектів. І маємо всі підстави просити на наступному засіданні ради директорів розглянути питання виділення кредиту саме за існуючою програмою. Але певні інформаційні ресурси дуже гарно говорять про те, що тиск на Смолія відбувається.

Так ось, вони підміняють поняття, яке називається інституційна самостійність і самостійність суб’єктна. Правління НБУ – це колективний орган. Рішення приймається більшістю. Того пані Гонтарева сидить чудово себе почуває в Лондоні.  Те ж саме стосується і Смолія. Немає тиску на інституцію. Є питання переслідування конкретної особи.

І плюс, вони піднімають голову в частині, яка стосується протидії групі народних депутатів, які, напевно, не зовсім поділяють їхню точку зору. А це, в свою чергу, центробіжні сили в межах самої «Слуги народу». Так як вона клеїлась з усього, що було під рукою, реформаторів,   інститутів лідерства, «Демальянсів», «Люди важливі». І паралельно об’єднались з ними ще і люди, які не менш важливі і ті, які мають обґрунтовані підстави вважати, що і Гонтарева, і Рожкова, і Смолій користі економіці України не принесли. І це обґрунтовано з точки зору нації. Якщо у вас забирають 70 мільярдів депозитів, то ви ж, як громадянин, маєте право запитати: «Чекайте, а ви їх повернули?». Бюджет витратив гроші для того, щоб дофінансувати фонд гарантування вкладів. Фонд дозволяє собі продавати активи вартістю мінус 95% від номіналу. А як фонд буде погашати цей борг перед бюджетом? Бо ви вже заплатили. Списувати? А чого так? Так може, це варто дійсно розслідувати? Ні, це тиск інституційний. Так, а кого ви тоді захищаєте, говорячи про тиск? Тих людей, які 5 років під вашим чітким керівництвом і управляли НБУ, і виводили банки з ринку з конкретним майном, і передавали його туди, де це майно продається? Чому уряд не наважується говорити публічно, що якщо це тиск, то яким чином ми повинні його усунути?

Чому «чорту» сказати: «Не трогай Смолія, він хороший. – А чого він хороший? – Він хороший, бо я так сказав. – Так це дурість.  Ви самі собі протирічите в частині того, що в Україні треба долати корупцію».

 

Олександра Рашмедилова

По американскому кейсу много сказали, но, смотрите, на самом деле ситуация неоднозначная. Я не могу сказать, что, мы находимся сейчас в негативе полном. На самом деле, очень интересная ситуация. Зеленский, сам того не желая, попадает не просто в центр геополитической игры. Он становится интересен. То есть автоматически, не прикладывая особых усилий, интерес к Украине оживляется в Соединённых Штатах. Это и плохо, и хорошо. С одной стороны, придётся и американцам готовиться ко встречам с Зеленским, а не из серии «Нам очень важен ваш звонок, оставайтесь на линии». Нужно теперь разбираться, что происходит, как происходит, что они могут нам предложить, что они могут от нас потребовать.

То, что сохраняется вот эта линия глубокого реверанса в стиле Терезы Мей, так ещё никто не складывался, как прогнуться, как бы так конструкции словесные выстроить, чтобы казалось, что тут готовы на всё ради того, чтобы дружественно похлопали по плечу – это, конечно, очень настораживает. Но и во многом это разнится с тем, как позиционировал себя Зеленский. То есть это очень идёт разрез с тем, условно, стилем и меседжах, на которых он приходил. И большая разница между, условно, информационной картинкой, когда он говорит, что: «Самая великая страна для меня – это Украина», и при этом без этого глубокого реверанса и не раскладывается назад. Да?

Игры демократов и республиканцев – они постоянны. То есть Украина не делает выводов. Причём не сделала выводов после Ющенко, который не на тех поставил. Не сделала выводов после Порошенко, опять, который не на тех поставил. Просто, когда, условно, было длительное нахождение у руля демократов, по две каденции, то казалось, что это навсегда. И совершенно никто не думал дальше своего носа, а что будет если вдруг поменяется власть? Приблизительно и сейчас.

Помочь, в рамках закона, Трампу расследовать то, что он просит – не вопрос. Вопрос в другом. Если помочь Трампу, то как выстраивать взаимоотношения потом с демократами? Особенно, когда у тебя под боком очень много агентов демократов, которые могут тебе сделать, называется, дырочку в левом боку и будешь потом посвистывать. Не в плане, что физически как-то сделать. Тебе просто здесь начинать вредить мелко, продырявливая корабль, который и без того особо как бы никуда и не плывёт.

Дальше понимаем ситуацию, а что можно сделать? Можно под эту тему, конечно, американскую, устранять конкурентов политических здесь, якобы говоря, что: «Это не мы! Это как бы оттуда просят! А мы просто в рамках закона пытаемся разобраться, а что же происходит». В принципе, как они во многом и делают, что это не они плохие, а там как-то обстоятельства вынуждают. То есть продолжать свою же политику – это может быть очень на руку.

Вопрос в другом, что, когда спрашивают, находимся ли мы в состоянии зависимости или было ли на нас давление. Для того, чтобы не было давления, должно быть равное партнёрство. Если у нас ассиметричная встреча, то есть даже по уровню геополитического веса, всегда при такой встрече будет давление авторитетов. Даже если тебя ничего не попросят, то есть моргнут, кивнут, намекнут, ты уже вынужден будешь выполнять быстрее.

Дальше – это желание выслужиться. Оно может провоцировать несимметричные ответы. То есть тебя попросили на 5 копеек, ты притарабанил всё, настучал на троих друзей, чтобы, называется, перестраховаться. Вот это «перестраховаться» может выглядеть очень плохо, потому что будет провоцировать ещё больше внутренний образ жизни. Тут и так все друг друга ненавидят. Как бы вот это состояние войны всех против всех, которое никуда не уходит, это внутриолигархической борьбы, межклановой, причём разноуровневой борьбы – она достаточно сложная  и без того провоцировать эти процессы не надо.

Что мог бы сделать Трамп и чего ещё не сделал? Трамп грозился вначале своего прихода к власти, что он хочет, чтобы был проведён аудит всех грантовых программ в Украине, которые выдавали, не важно, демократы, республиканцы. Ему достаточно было бы сказать: «Ребята, а ну-ка просто отчитайтесь за 10-15-20 лет. И мы с вами дальше продолжим». Все шёлковые бы были. Просто не надо забывать, что там, где есть бабки, а на этих бабках есть опять определённое количество друзей, товарищей, всё начинает усложняться.

Поэтому пока, глобально, никто на Зеленского ни то, что не давил. Да, есть стиль общения Трампа. Есть стиль общения Зеленского. Поэтому ничего там такого сверхъестественного не произошло. То, что неудобно перед Меркель и Макроном – так, опять-таки, как сказал Зеленский, он думал, что американская сторона свою часть переговоров… То есть он такой наивный, что он даже не понимал, что диалог – это всё-таки, где есть реплики двух участников. Тем более, это очень странно, что с украинской стороны не было нашей версии. Да?  То есть эти документы все пишутся. Наши сделали вид, что типа нет, у них нет ни записей, ничего не велось. У нас, как всегда, в любой ситуации, включай мороз.

Р3: Дело в том, что давайте пока исключительно в вопросах американского кейса. Не будем покачивать влево, вправо. Там же во многом Трамп не просил, но может попросить ещё материалы по Манафорту.

Р1: Он обязан это сделать.

Р3: Потому что это было действительно очень сильный удар по его команде. Дискредитировал во многом, в ходе избирательной кампании, ключевых людей, которые… Это ближний круг Трампа.

Глобально те, условно, грантовые товарищи, которые мигрируют от проекта к проекту, и вы правильно вспоминали «Люди важливі»… Кстати, очень интересный проект, и под кого он конкретно делался. Потому что пока он запускался, визуально это казалось, что, условно, это делается под Гройсмана. Тут быстро разворачивается Гройсман, начинает делать свою «Украинскую стратегию». Эти все ребята, вроде как, объединившись, думали, чесали репу. Причём вспоминайте, как они организовывались. Там же явно тоже было финансовое вливание. И я не исключаю, что опять оттуда, из-за океана. То есть денег дали, а по факту нічого не спромоглися.

Демальянс, который не мог никак вообще сколько лет взлететь. Они зашли в Киевраду. Вспоминайте, как им дали два места? После большого хайпа. У них это ситуация с «Голосом», дубль два, на этих выборах. То есть поднять волну, извините, говнища, чтобы потом, под влиянием общественности, сказали: «Ай, нате». Знаете, чтобы просто замолкли. Там дали два места в Киевраде, тут дали несоклько процентов точно так же, чтобы они просто зашли. По факту, большой вопрос: а набрал ли «Голос» то количество голосов и мандатов, в которых их запустили. Тем более то, как они получили ещё ключевые назначения в комитетах – тоже очень сильно настораживает. Есть ли у них действительно такой политический вес, как им дают в руки?

Тут, кстати, такой нюанс, что перед выборами в «Слуге народа» главный разговор был не о том, что: «Сколько мы получим и как мы зайдём?». Потому что это было очевидно. А: «Что нужно, чтобы прошёл «Голос»?». Это была абсолютно чёткая установка. То есть, условно, это резервная партия для того, чтобы была страховка «Слуге народа», или это инородное тело? Они дружественны по отношен6ию к другим или они враждебны?

В зависимости от того, как повернётся ситуация с США там, так они могут как помогать, так и вредить. То есть это такое внутреннее сверло, которое может оказываться там, где не надо.

И по Демальянсу я вам честно скажу, они даже не скрывали. У них в штабе партии висел вот такой вот баннер «Працюємо при підтримці посольства Сполучених Штатів Америки». А ничего, что… Ничего не смущает? Нет, всё в поряде. Поэтому эти ребята, они как бы всё хорошо, но…

Когда украинская, я не знаю, как бы политикум, выслуживаясь перед демократами считал, что они выслуживаются перед государством Америки — это не так. Это была конкретно отдельно взятая грантовая структура, лоббистские структуры демократов.  И когда при смене власти оказалось, что: «Ой, а мы, как бы, не на тех работаем», то оказалось очень неудобно. И продолжают на том же размахе, на котором они работали. Причём давайте понимать, что выросло уже несколько поколении, условно, грантожерів. Це вже спадкова праця в Україні.

Остается вопрос, что сейчас возникнет очень важный вопрос: а что принципиально поменялось между плохим правительством Гройсмана и Яценюка?

А если посмотреть ещё, какие товарищи сейчас заходят в качестве радників и всего остального, то как-то сидишь, смотришь на это всё, и это не то, что обвели вокруг пальца. Это ещё более худшая версия.

Знаете, в балете «Тодес» есть 4 варианта, которые гастролируют по какой-нибудь Калыме? То к нам приехал 4-й состав «Тодеса». Это даже не первые люди, которые умеют красиво танцевать. Поэтому здесь изящества не будет.

И я говорю, мне для полного счастья, чтобы финиш был вообще блестящим, я жду Сашу Боровика. Я вот честно… Он приезжает, и я понимаю, что download complete. Просто, всё. Всё загрузилось. Поэтому глобально вот этот эффект дежавю, причём не в лучшей его версии, он очень настораживает. И американский кейс не такой простой, как они хотят его сейчас развернуть. Не только взаимодействие Трамп-Зеленский.

К Зеленскому появился интерес. Интерес, начиная от комиков и заканчивая прессой. То сеть этот кейс… Это у нас можно не обращать внимания на журналистские расследования. Хотя тоже вопрос, кто стимулирует наших журналистов расследовать. И это тоже отдельная тема. Но глобально… А там нельзя на это не обращать внимания. Это у нас можно было бы, попросили стенограмму: «А у нас нет». И всё, вопрос исчерпан. Там так не прокатит.

То есть издержки противовеса работают молниеносно. И, условно, играть по их правилам, наш Дикий Запад не привык к этому. Вообще по правилам играть. Поэтому, чем больше мы в это будем вкручены, тем больше нас будут заставлять раскрывать какие-то тайны за 7-ю замками и печатями, которые мало ли кто хотел здесь раскрывать.

Поэтому американский кейс – он интересен, насколько вообще удастся политикам нашим держать равно отдалённость, насколько мы умеем балансировать. Потому что, опять-таки, тут надо выбирать. Трамп не дружит, давайте понимать, с Европейским Союзом. Это тоже будет очередная линия разлома, которая будет нам очень сильно во многом сказываться. Нельзя одновременно быть умным и красивым. Последний, кому удавалось так балансировать, был господин Кучма. Всё. На этом, скажем так, хорошая украинская, добротная хитрость была исчерпана в украинской политике. Дальше всё тупо, тупой и ещё тупее. Вот приблизительно так начинается. И это негативная селекция политиков, потому что с приходом каждого из них… У нас уже был дипломированный выпускник КИМО, и считали, что бездоганна українська, бездоганна англійська у Петра Олексійовича, дипломат по крові. Всё, прям разрулит. Поэтому то, что делает сейчас Зеленский, там какого-то, реально, ждать изящества и прям тонкости и сколько, 2-3 дна искать в каждой ситуации, явно не стоит. И осознаёт ли он до конца, во что он вляпался, по большому счёту, не факт.

По внутренней повестке. Давайте с Киева начнём. Потому что у Петра спрашивали. Пока идея такая, что, да, на 8-е декабря. Эта тема пока не меняется. О том, что будут на следующей пленарной неделе проталкивать закон про столицу, причём в сокращённой процедуре… И люди настолько нужны, потому что опереться больше не на кого. Даже одна из версий, что Украина не поехала на ПАСЕ именно потому, что не хватает людей. То есть под видом опять дуже патріотичної риторики, чтобы сыграть со всеми, а по факту, тупо не хватает людей. Сказали не болеть, бабушек через дорогу не переводить, кошки ни у кого не рожают, все сидят голосуют. Потому что там, по факту, кроме закона о столице ещё программа правительства, которую тоже надо проголосовать.

Я напоминаю, что программа правительства не просто бумажка. Это иммунитет на год. Поэтому это даже чисто технически крайне важно, чтобы у Гончарука был хотя бы год. Потому что при этих обстоятельствах и при таком негативе, который очень семимильными шагами накапливается, то не факт, что он год усидит. А программа всё-таки его страхует. Условно, это некий его защитный бронежилет. Что он там представит — это отдельная тема, но посмотрим, насколько то, что он представит, будет сопоставимо с бюджетом. Это очень важно.

Поэтому глобально, конечно, процессы идут интересные. Но мы никогда не встречали монополии такой, концентрации в одних руках. Поэтому тут ситуация в том, что остальные все достаточно бессильные. И либо им надо начинать уже, а похоже, что земельная реформа это всё запустит, дружить против «Слуги». То есть хотят они или не хотят, они всё равно будут дрейфовать в сторону друг друга. То есть они могут ненавидеть друг друга с пеной у рта, но они начнут дружить не просто от любви к искусству, а против кого-то. И скорее всего, они будут начинать дружить против власти. Так же, как внутри власти будет два больших разлома. Будут, условно, хороший царь и плохим, скорее всего, будет премьер-министр. И я не исключаю, и ещё раз подтверждаю, помимо того, что насколько там реальный вес Гончарука, как премьер-министра, но это не человек Зеленского. Значит, рано или поздно они начнут раздражать друг друга. У нас никогда не было, чтобы премьер с президентом жили душа в душу. Это всегда один плохой, а другой хороший. Сможет ли Гончарук на себе сканализировать негатив или на кого они это будут переводить-большой вопрос. Понимаете?

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *