Ранкова кава з політологами: підсумки вересня

Микола Мельник:

42649466_350894312120021_806578253845233664_nТема нашої сьогоднішньої зустрічі – підсумки місяця, що минає. Для себе побачив кілька тенденцій, які були цікаві в цьому місяці.

 По-перше, наш Парламент запрацював. Перший сесійний тиждень був дуже складний, але потім знайшли Соломонове рішення, як зробити так, аби він працював і щоб ніхто не посварився. Фракції пішли логічним шляхом, якщо не можна було домовитись щодо місць в ЦВК, які треба було розподілити, вирішили збільшити кількість цих місць. Виникає питання, на скільки це взаємопов’язано з ростом якості роботи ЦВК? На мою думку, нема жодної різниці між тринадцятьма та чотирнадцятьма поломаними стільцями – вони все одно поломані. Я кажу «поломані», бо все рівно будь-яка особа, яка пройшла до ЦВК, перший час буде орієнтуватись на тих, хто її туди про лобіював, а після зміни влади буде орієнтуватись на того, хто при владі. Так було за часів регіоналів, так було після, і так буде завжди в Україні.

Друга тенденція – це те, що було проголосовано  в першому читанні проект Конституції, який навіть набрав конституційну більшість. І я в цьому вбачаю медіа-перемогу кампанії Президента, який вирішив зіграти на тому, що Українцям може подобатись, або не подобатись євроінтеграція, але в Парламенті представлені сили, які вважають за потрібне говорити про свою євро-атлантичну направленість. З іншого ж боку, якщо вчитатись в те, що написано в проекті змін до Конституції, то можна помітити, що зміни в Основну частину абсолютно не кореспондуються зі змінами в Перехідних положеннях. Тобто, якщо ми проголошуємо наш курс на вступ до НАТО і ЄС, і при цьому з Перехідних положень ліквідовуємо пункт про можливість розміщення військових баз на нашій території, то це може ускладнити у майбутньому наш вступ до НАТО.

По-третє, наша правоохоронна система «дала в штангу», бо дійсно було видано РФ людину, яка воювала за Україну, людину, яка витратила свій час, здоров’я, щоб захистити країну, і потім була видана Росії. І тут було актуалізовано кілька питань: у нас війна, чи світське бієнале? Бо коли наш Президент проголошує, що у нас вітчизняна війна, то якщо проводити паралелі, то я не пам’ятаю, щоб між СРСР та фашистською Німеччиною були б двосторонні угоди, за якими вони б передавали один одному осіб. Я вже не торкаюсь питання торгівлі, бо це зовсім інше.

Луценко, хоч він і досвідчений політик, але він не зміг прорахувати можливі реакції суспільства. Бо «права» частина суспільства була дуже стурбована, Другий момент – а що буде дійсно з громадянами України, які воювали на Сході і не входили в жодний військовий підрозділ, а лише в добровольчі?! Це питання також не врегульоване. І те що доволі пасивно намагався пояснити цю ситуацію Луценко, те що мовляв, ми це робимо постійно, говорить про те, що він не готовий був до такої реакції, він був заскочений зненацька.

Також у цьому місяці знову були актуалізовані питання введення миротворчої місії ООН, але тут ми завжди стикаємось з одним питанням. В якому форматі буде ця миротворча місія? Мандат на що буде виданий? В нас буде миротворча кампанія примушення до миру чи підтримка миру? Чи який взагалі формат передбачається? На жаль, ні МЗС, ні жодна з країн не може чітко визначитись, який буде формат, і відповідно, далі будь-які розмови на цю тему будуть не більш змістовними, ніж розмови бабусь у дворах, які розуміють, що щось робити треба, а що – не зрозуміло.

Окрім цього, цікавим є і бюджетний процес, який нарешті стартував. По Бюджету є дуже багато питань у всіх. У мене питання є лише одне: як ми його будемо виконувати?! Адже, хоч він де-факто і зріс – на 12% дохідна частина, і на 13% видаткова частина, – але фактично, це лише компенсатори інфляції. Тобто, наша держава не йде вперед, але й не котиться назад, але збільшує частину запозичених коштів. Держборг нині становить 60% ВВП. З іншої ж сторони варто відмітити і позитивні тенденції – останній макрофінансову підтримку ЄС ми все таки отримали під доволі низькі відсоткові ставки і є шанс, що з МВФ ми можемо домовитись так само, хоча цей шанс і мізерний. Також, щодо бюджету, то ми ще не один місяць будемо про нього говорити, а в тенденції, як завжди, тільки одне – збільшення видатків на силовий блок, особливо на поліцію, та фінансування силового блоку зі спецфонду. Ми знову сподіваємося отримати великі надходження від приватизації і спец конфіскації, але, думаю, у рік виборів провести спец конфіскацію буде вкрай важко.

Павло Жовніренко:

42716198_172843633594823_4927940695408246784_nЩодо Основного Закону, то в мене є питання щодо самого включення положення про євроатлантичний курс України до Конституції, і я більш негативно відношусь до цього. Тому що Конституція за визначенням – це довгостроково стратегічний документ, в якому не має бути місця тактичним речам з кінцевою досяжною метою. Аргумент, що до влади можуть прийдуть проросійські політичні сили і буде реванш, несерйозний, бо, по-перше, треба робити так, щоб не було реваншу, а по-друге, а якщо буде реванш, то що завадить тоді тим «реваншистам» зробити так, що знайдеться 301 голос для нової зміни Конституції? Сама Конституція, на мій погляд, як цнотлива дівчина, – до неї підходити взагалі не можна,  це як модель, і чіпати взагалі не можна.  Є більш важливі речі для Верховної Ради України саме на цей місяць. Він закінчується, а разом з ним закінчується і термін легітимного не продовження Договору з Росією про дружбу і т.п.. Спочатку Президент сказав, що це його компетенція, але минулого тижня Міністр закордонних справ все таки правильно відзначив, що це повинна робити Верховна Рада. І Парламент має це зробити саме до кінця вересня – не пізніше, як сказано у Договорі, ніж за півроку до закінчення чергового десятилітнього строку його дії. Але Верховна Рада це питання так і не розглядали. Тобто, знову ми граємо за правилами Москви, ігноруючи правові норми і тим самим залишаючи якісь зачіпки елементарні, за які потім можна довбати і поламати всю справу.

Так само робить Юрій Луценко, прокурор- неюрист», який звинувачує, припустимо, захист того ж Януковича, в тому, що той затягує процес. Студент 4 курсу юридичного факультету знає, що таке презумпція невинуватості і що таке судовий процес – це, у тому числі, спеціальна процедура, яка дає можливість адвокатам затягувати процес. Це все легально і законно! Як можна називати це цирком і оголошувати тих, хто це робить злочинцями і все інше?!

Вкотре говорю: і виконавча, і представницька влади у сенсі професіоналізму і особистої відповідальності з кожним роком стають дедалі гіршими. Кваліфікаційні вимоги у нас падають як результат –  у нас практично нема жодної політики: ні кадрової, ні економічної, ні інформаційної. Немає стратегії розвитку держави. Я зараз займаюсь реформуванням однієї з галузей України (європейський проект) і змушений працювати з нашими міністерствами, і от там зараз у якості «нової фішки» виступає Action Plan, тобто розбивка стратегії на окремі кроки з її реалізації. Що таке екшн-плен? Це дія, яку ми треба зробити і термін виконання. А я згадую свою комсомольську юність, і вибачте, там це називалось планом роботи, тільки там крім цих двох розділів там ще був і «відповідальний», тобто хто конкретно за це відповідав. Тобто, в принципі Луценко – це один з проявів і наслідків тотальної безвідповідальності апарату управління державою. Непрофесійність майже в усіх сферах, у тому числі і в закордонних справах, просто шокує. Україна вперше має Президента з вищою міжнародною освітою, а стільки провалів в міжнародних речах, якщо почати розбиратись, не було давно. Конкретизую. По видачі Тімура Тумгоєва – абсолютно згоден, що це кричуща ганьба, що його видали. При чому, вони ж розуміли, що це резонансна справа, що народ це сколихне, і тому зробили це тихо і дуже швидко. Ні суду, нічого, віддали і все. Ну, після цього абсурду логічним може бути припущення, що Слідчий комітет Російської Федерації може оголосити в розшук усіх наших учасників АТО, а наші служби їх повидають Москві – і все нормально, в рамках «прецеденту Тумгоєва», а чому ні?!

 Олег Саакян:

42734809_1908263642585908_1059580694054830080_nДійсно, одна з найрезонансніших справ – це з видачею Тумгоєва, і чесно кажучи, мене тут обурює навіть не те, що видали саме його, або видали саме АТОвця, що безумовно, є обурливим фактом, а сам факт видачі. Дісно є інформація, що він небезвинний й все ж таки міг воювати в лавах ІДІЛ, тобто це дійсно може бути людина, по якій є привід для того, щоб вона несла кримінальну відповідальність. Але питання дуже велике і серйозне в тому, чи визнаємо ми російське “правосуддя” правосуддям і чи вважає Українська держава, що в Російській Федерації є незалежна система правосуддя. Якщо Україна так вважає, то тоді дійсно передача людей, які є звинуваченими, які розшукуються Росією через Інтерпол, є виправданою, бо туди вони відправляються для того, щоб суд виніс справедливе рішення і або вони будуть виправдані, або понесуть покарання. Але тоді Україна така само має визнати, що Сенцов і всі інші – це не політичні в’язні, і не заручники Російської Федерації, що є очевидно будь-якій пересічній людині, не кажучи вже про юриста, а тоді вони – справедливо засуджено. Очевидно, що це не так. Відповідно, ми як держава, не визнаємо незалежність правосуддя в Російській Федерації, і тоді постає питання: коли ми собі брешемо? Якщо рухатись в логіці, що Україна не визнає правосуддя Росії, то тоді б де і який би злочин людина не скоїла, то Україна не має жодного морального права на те, щоб її видавати до Російської Федерації. А інакше, фактично, Українська держава бере співучасть у російському «суділіщє» і позбавляє цих людей права на справедливий суд. Тому для мене головним моментом тут є саме принципи і послідовність України поза прізвищами, поза винуватістю чи невинуватістю людини. Тому ця ситуація є ганебною.

Якщо брати зміни до Конституції, то так само можна пригадати і Томос зі всією історією навколо нього, яка продовжується, і багато чого іншого, що на сьогоднішній день демонструє, що на жаль, політична доцільність домінує над державництвом. В панові Порошенко переміг “кандидат у Президенти” над “Президентом”, тобто політик над державником. Чому я це стверджую. Абсолютно очевидно, що такі зміни до Конституції протирічать самому  духу політичної та правової науки, оскільки Конституція фіксує певний стан речей як домовленість, і формалізує неформальні домовленості в суспільстві, закріплює правила гри. Конституція не є дороговказом у майбутнє, де ми зазначаємо якусь ефемерну річ, якої ми колись досягнемо, – це перший момент. Другий момент – в Конституції вказувати назви організацій є  зовсім некоректно. Коли йде мова про певне прагнення держави, то скоріше варто вказувати стандарти і певні критерії, яких ми маємо досягнути, для того щоб…І ми розуміємо, що стратегія зовнішньої політики України направлена на євроінтеграційні процеси тощо, і це розбивається на конкретні критерії: стандарти правосуддя, без пекові стандарти і таке інше. Саме таким чином, було б логічно діяти в такому напрямку і це було б правильно і не викликало б спротиву від частини суспільства. І коли для державника це самозрозумілим, то для політика і кандидата в Президенти не факт, бо виваженість далеко не завжди є ефективною з точки зору перемоги на виборах. Відповідно, в цьому випадку перемагає доцільність й яскраві слогани з сумнівними наслідками. Зміни до Конституції – один з таких кроків, який дозволяє мобілізувати свій електорат в ніші правий центр і правіше, тим більше, що вже реанімована вигідна лякала у вигляді Медведчука і ко. Тому тут політик, на жаль, домінує над державником. Так само, як і в питанні Томосу, – надання автокефалії Українській церкві – це найзнаковіша подія за багато сторіч, яка стоїть поруч із відновленням української незалежності. При чому це є не стільки суто релігійним, як світськеим явище, політичним та соціо-культурним явищем. Але на жаль, воно підпало під виборчий процес в Україні, і з ним трапилось одне з найгірших, що могло трапитись – політизація цього питання. З теми, яка заслуговувала б стати одним із наріжниї каменів для згуртованості української нації, інтегральним питанням, яке об’єднує в собі представників абсолютно різних вподобань, різних регіонів тощо, обходячи питання “політичних розколів”, які генерувалися Росією та українськими політиками впродовж багатьох років незалежності, вона перетворилася на передвибочий слоган у вигляді «Церква боронить нашу душу!». Таким чином, томос пускають під  ніж  замазуючи в політичному та передвиборчому багні, чим ризикують його обезцінити для левової частини суспільства. Стратегічно все зводиться до політичного протистояння і до риторики одного з кандидатів у Президенти. Тим самим Порошенко в угоду передвиборчій агітації фактично відпиляв частину символічної української перемоги і вирішив конвертувати її у власну електоральну перемогу.

Чи ЦВК є прикладом такого самого процесу? Як на мене, то  так. Коли не змогли домовитись, коли зайшли в патову ситуацію через брак довіри, коли коаліція в тому вигляді, як має бути, перестала існувати вже дуже давно і перестала існувати саме через брак довіри всередині самих найбільших парламентських фракцій. Відповідно, ризики «кидалова» одних з боку інших виросло до неможливості. ЦВК, чиненайважливіша інституція на час виборів . Мова йшла про обрання арбітра, який завеликим рахунком й визначає, чи відбулися вибори, чи не відбулися. І коли Верховна Рада підійшла до цього питання, відкладаючи його декілька років, то виявилось, що вже навіть не тільки немає довіри один до одного, щоб просто проголосувати одне прізвище раніше, ніж інше, і бути впевненими, що твої візаві проголосують за твого кандидата. Але й нема жодних інституційних можливостей  для того, щоб це забезпечити. І тут питання того, де ж наші реформи, якщо навіть на найвищому рівні державний апарат не може забезпечити виконання державою своїх прямих функцій та обов’язків. Виявилось, що навіть питання інтересів і «договорняків» вже так само не дає цієї “клійковини” для того, щоб коаліція могла існувати. Тобто, ми переконались в тому, що навіть питання, там, де нібито сходяться всі інтереси, не вдалось вирішити нормально. Ну, і знайшли вихід найбанальніший, який можна було знайти, – просто роздути кількість місць у ЦВК, тим самим зменшивши питому вагу одного місця. Пропорція залишилася та сама, питання можливості впливу Президента на виборчий процес через ЦВК і його критичного впливу через власних представників у ЦВК залишається, тобто, нічого якісно не змінили. Це й стало результатом багаторічних потуг, на більше парламент виявися не здатним.

Електоральна ситуація, мені здається, також цікава тим, що передвиборча боротьба виходить фактично вже на пряму. Очевидно, що Порошенку, завдяки описаним діям, вдалося повернути себе на 2-3 позицію, зараз його верогідний прохід у другий тур є менш примарним, ніж кілька місяців тому, коли його починали списувати і виводити за 5 місце. З іншого боку, Тимошенко так само наростила підтримку– чи не вперше за останні місяці з’явився перелом, що не лише в голосуванні за кандидатів Тимошенко набирає перше місце, але є переважна більшість вважає, що саме вона стане Президентом.  Я думаю, що це не привід для беззастережного оптимізму її команди, оскільки навіть найкращі електоральні дослідження і найдосвідченіші українські дослідники все одно включають близько двох десятків кандидатів у Президенти. Але ми з вами розуміємо, що ці вибори будуть забігом більше ніж сорока кандидатів. Тобто ті соціологічні дослідження, які зараз проводяться, вони показують картинку з точки зору наявності 20 кандидатів, а направду їх буде вдвічі більше, тому електоральна ситуація може докорінно змінитися і відрізнятися від сьогоднішніх електоральних позицій. Тому, як передвиборчу електоральну битву, безумовно, виграє Тимошенко, як власне й дискурсну битву,  Порошенко навіть в своєму виступі до Верховної Ради реагує на її дії. Але на довгій дистанції поки нікому з кандидатів не час приміряти булаву.

Сергій Биков:

42622678_516004588810700_6180207276062670848_nЯкщо ми вже почали говорити про виступ Президента, про його Послання до Верховної Ради, та про зміни кількості членів ЦВК, то мені дуже різало вухо висловлювання Президента, що «ми тепер граємо за правилами, а не граємо з правилами». І якраз збільшення кількості членів ЦВК доводить повну абсурдність цієї тези. Насправді сам виступ у Петра Олексійовича був досить ефектним, на мою думку, в нього дійсно гарні спічрайтери, і цей спіч було дійсно направлено на його електоральну базу та на її розширення. Але що це було дійсно послання до Парламенту України державника казати не можна. Казати, що це був звіт за виконану за 4 роки роботи на посту Президента, також не можна, оскільки не було озвучено взагалі жодних питань економіки. Тим паче, комплексних питань. Це можна оцінювати як досить якісну, ефективну передвиборчу промову, яку транслювали щонайменше три канали наживо. Якщо брати ще нішевий канал «Рада», котрий насправді люди дивляться на місцях, тим паче, коли йде Послання Президента, то можна додати ще й його. Але тут можна відмітити, що Президент не робить правильно працюючи на контраргументах Тимошенко. Якщо він починає критикувати свою опозицію, він відповідно не виступає з позиції сильного, він скоріше виступав з позиції кандидата в Президенти, котрий не переміг ще на виборах.

Інша тенденція, яка спостерігається, – це якраз електоральна. Якщо порівнювати дані 3 соціологічних досліджень – Центру Разумкова, SOCIS та КМІСу, то ми бачимо, що ЗМІ показують, що Порошенко виходить до другого туру разом з Тимошенко, і  намагаються показати певне зростання його на основі минулого дослідження Центру Разумкова, де Порошенко був на 5 місці, а тут умовно він вже на 2-му. Але насправді не можна порівнювати це соціологічне дослідження трьох агентств з соціологічним дослідженням Центру Разумкова, оскільки дане дослідження проводилось за технологією SOCIS і презентація зроблена по всім стандартам SOCIS, і я переконаний, що воно і робилось співробітниками SOCIS. Тому, відповідно, порівнювати треба з тими даними, того останнього дослідження, яке проводив саме SOCIS.  І він його проводив у травні. І ми бачимо, що Бойко зріс на пів відсотка, ми бачимо, що Вакарчук зріс на півтора відсотка, Гриценко зріс на пів відсотка. Юлія Тимошенко зросла на 3,4 відсотки. А Петро Олексійович, як мав 8,7 у травні, так і має у вересні. Тобто у нього взагалі немає динаміки. Ну можливо там пів місяця було чи плюс 0,5, чи мінус 0,5, але зрештою на вересень місяць ми побачили, що у нього аналогічний рівень підтримки як і був у травні. Це відповідно говорить про те, що не було літо ефективно використано в електоральному плані. Тобто ті сентенції, які він пропонував громадянам, вони не були сприйняті. Більше того він втратив певні відсотки у містах великих, і здобув трошки у невеличких містечках, відповідно через цей перетік відбулося відсутність зростання чи падіння рейтингу.

Наступне питання. На цьому тижні відбулася генеральна асамблея ООН. Порошенко не запропонував сьогодні нових якихось документів, нових ідей з приводу розв’язання конфлікту на Донбасі. Але ми почули від пана Дуди президента Польщі, заяву про те, що саме будапештський меморандум сьогодні є ключовим у Східній Європі і саме не виконання цього меморандуму призводить до безпекових небезпек, вибачте за такий каламбур, в усьому регіоні, і це дуже турбує Польщу, дуже турбує Словаччину, Словенію. І тут відповідно відбувається заклик до членів генеральної асамблеї виконати положення будапештського меморандуму. В мене виникає логічне питання: чому тоді український президент, котрому в межах меморандуму гарантується територіальна цілісність та захист територіальної цілісності України з боку США, Великобританії та Росії, ще потім долучилися Франція та Китай. Чому він не артикулює такі ідеї? І чому саме український президент говорить про неможливість використання будапештського меморандуму для завершення війни на Сході? Сьогодні як раз є дійсно саме те вікно можливостей аби тим будапештським меморандумом, поганий він чи добрий, на міжнародній арені його використовувати аби змусити США та Великобританію аби вони змусили Російську Федерацію, оскільки Україна не може змусити Російську Федерацію ніяк і ні до чого і це необхідно визнати сьогодні, коли могли сісти за стіл переговорів і разом вчотирьох вирішити питання Донбасу. Порошенко сказав про будапештський меморандум, що цей документ, який фактично не гарантує територіальної цілісності. Нам необхідно взяти цей документ і його показувати всюди, оскільки сьогодні північна Корея взяла на себе зобов’язання відмовитися від ядерного озброєння , аналогічно як Україна відмовлялася від ядерного озброєння. У відповідь на гарантії своєї безпеки з боку сполучених штатів, тоді саме тут і випливає українсько-будапештський меморандум. Іран та сама ситуація. Відповідно ми сьогодні повинні поставити захід в ситуацію Цугцванго або вони дійсно переступають через себе не хочуть виконувати, але змушені виконувати його, щоб завершити війну на Донбасі та повернути Крим. Аби підписати нормальну угоду з Північною Кореєю, аби підписати нормальну угоду з Іраном, аби Донат Джоновіч отримав таку ж дану премію миру. Або сказати: друзі, ми не будемо виконувати будапештський меморандум, сказати це відкрито чесно. Але тоді питання буде направлено як раз до Північно-корейського лідера та до політиків Ірану і відповідно буде поставлене таке питання – чи будете ви довіряти цим державам-гарантам, які сьогодні гарантують вашу державну безпеку та територіальну цілісність у відповідь на відмову від ядерної зброї. З нами вони вже таке зробили, прогарантували, ось ми бачимо події на Донбасі. Відповідно це створить неможливість, або хоча б певні проблеми по деукраїнізації відповідно корейського півострова. Це спричинить певні проблеми в іранському питанні. І не буде питання в тому, що північно-корейський лідер не довіряє Трампу, тут питання в тому, що Північна Корея не довіряє Сполученим Штатам як гаранту безпеки. Сам Дональд Трамп гарний президент, але держава яка не виконує взяті на себе зобов’язання це не є добрий партнер. Тим паче у питанні гарантії територіальної цілісності.

Денис Матюк:

ДєнісЯ можу додати лише до підсумків вересня, що Європа знову продовжила санкції проти Росії на пів року на початку місяця і очевидно, що вони не будуть змінювати акценти і надалі будуть продовжувати ці санкції. Але я думаю, що в наступному році ми можемо зіткнутись з ситуацією коли європейські партнери і загалом міжнародна спільнота можуть задати логічне питання Україні: чому ми робимо більше для умовно падіння Росії, ніж ви? Бо я думаю що ви всі в курсі, що Україна наростила імпорт товарів з Росії і більше того, якщо Україна визнає Росію у своїх документах, як державу агресора, тоді постає питання чому ми з ними взагалі торгуємо, і найголовніше чим. На сьогодні 12,5 тис. суб’єктів господарювання мають ліцензії на зовнішньо економічну діяльність, третина з них точно торгує з Російською Федерацією. Єдине, в якій галузі не торгують – це оборонна. Тобто, ми прямо не продаємо патрони, танки. Проте питання залишається відкритим. Також, досі ми не побачили пояснення від президента і РНБО яким чином вносяться в санкційні списки люди, та компанії? Чому компанії спочатку туди вносяться, а потім зникають? Про це ж публічно ніхто не говорить. Напевно найбільш відомий приклад з лотереями. Спочатку компанії були в списку, а потім зникли. Яким чином вони загрожували національній безпеці України? І якщо вони зникли з списку, то невже більше не загрожують?. Окей, якщо лотереї загрожують національній безпеці, то може давайте тоді всіх жінок, що надають ескорт послуги поіменно внесемо в список санкцій? Ці питання залишаються відкритими. Також, якими вони критеріями керуються, коли констатують, що той чи інший суб’єкт господарювання чи особа становить загрозу національній безпеці України. Також, що ще було цікавим, це  Вакарчук, він вже почав виголошувати свої меседжі як політик, почав коментувати питання, що стосуються Конституційного суду, правосуддя, і тому подібне. Особисто в мене виникає таке питання: він був політиком зовсім трошки, майже 12 років назад, які він поради може давати Вищій раді правосуддя про те, як реформувати систему правосуддя в Україні. Тим більше пропозиції по типу залучати іноземних суддів для топ-справ в Україні,  для мене здається більше популізмом, ніж реальністю.  Більше того, я думаю, що він сам не розглядає такі варіанти, а може просто виголошувати те, що людям подобається, адже зневіра людей у судовій системі України вона очевидна. Тому я думаю, що жовтень, як і листопад буде дуже цікавим і не тільки бюджетуванням, а і наближенням президентської кампанії.

Микола Мельник:

42649466_350894312120021_806578253845233664_nЯкщо дуже коротко. Щодо добровольців, то хочу нагадати, що у Російському законодавстві всі бійці Правого Сектору підпадають під статтю «участь у екстремістських організаціях», відповідальність – 10 років. А ще ті, хто добивав кримський беркут на майдані ногами і камінням потрапляють під «тяжкі тілесні, наслідком яких є смерть працівників охоронних органів Російської Федерації». Тому пан Олег правильно задав питання «що буде далі?». Чи взнавати правоту російської юстиції, чи все ж таки ми задумаємося: чи може не слід видавати не найгірших синів України Російській Федерації. Хоча якщо спочатку видадуть Яценюка, то я буду не проти

Друге – це Медведчук в українській політиці. Я продовжую наголошувати, що Медведчук це чумне тіло, чумна зброя президента України Петра Порошенка. Не може людина проста купити в Україні телеканал, якщо це не подобається президенту. Не може проста людина займатися імпортом горюче-змащувальних матеріалів, якщо в цьому немає певної підприємницької логіки для нашого президента. Коли ми говоримо, що не ходіть на один канал, на другий канал, бо його контролює агент Кремля, але при цьому з цим агентом Кремля ніхто нічого не робить, то виникає питання ми не воюємо з агентами Кремля, або Медведчук, за логікою дій Порошенка, не агент Кремля.

Про угорські паспорти. це також дуже цікава тема, яка знову піднялась, але я вважаю, що має бути звичайна уніфікація правозастосування, тобто якщо ми Артеменка позбавляємо українського громадянства, то позбавляємо українського громадянства і далі. Або не займаємося позбавленням українського громадянства будь кого і визнаємо факт подвійного громадянства, просто вносимо зміни до закону. Але я вважаю, що це питання не політичне, а суто юридичне.

Щодо торгівлі, дуже коротенька ремарочка. Мені дуже сподобалося, що Президент знову сказав, що ми вже три роки не купуємо російський газ. Тому що всі ми прекрасно знаємо, що російський газ ми купуємо через 13 фірм прокладок, Польща, Угорщина, Словаччина, при чому цей газ російський не завжди виходить за митні кордони України, тобто ми пам’ятаємо цей прекрасний тролінг від Луценко півроку назад, коли він просто сказав, що «ну добре, газ вийшов і зайшов, а де сплата НДС? Нафтогаз винний бюджету 7 мільярдів гривень». Всі були шоковані, подумали що це фейк, але ті хто в темі зрозуміли на що натякнув Юрій Віталійович. Натякнув він що «ви, гади, купляєте російський газ, через цей реверс його ціна збільшується на 40 долара за тисячу кубів, при чому не виходячи за митні кордони України». Тому я думаю, що Президент ще дуже сильно опалить свої крильця на цій темі, бо з неї треба дуже акуратно виходити або він завжди буде дуже відвертим брехуном, тому що тут його може підловити навіть бабка Маня з якогось двору.

Олег Саакян:

По ситуації внутрішній повністю погоджуюся з тезами Миколи, дійсно ми вступаємо в період безкомпромісної боротьби, якщо останні пів року ми просто бачили підготовку передвиборчу, всі проводили артилерійські обстріли, то мені здається, що зараз останні дзвіночки, які ми бачимо в публічному просторі свідчать про те, що найближчий місяць ми вже побачимо як всі почнуть заходити в активну і наступальну передвиборчу гонку, з’являться ще декілька активних кандидатів вже в найближчий час принаймні на скільки я знаю формується декілька штабів зараз. Це невеличкі, але впізнаванні кандидати, які так само будуть заходити на електоральне коло. Подивимося, я думаю, що в наступному місяці нам буде що аналізувати, буде багато чого цікавого.

Павло Жовніренко:

Щодо торгуємо, це вічне питання яке стоїть з агресором, окупантом. Питання яке вже стоїть 4 роки, я розумію, що найчастіше не буває війн де не буває зради, але в принципі воно так логічно все лягає, якщо поставити поруч оці погроми щодо активістів і оцю торгівлю – то в принципі вони воюють разом. Тобто просто я, як аналітик беру факти, ставлю питання: “Qui prodest?”і не знаходжу інших пояснень. Як пояснити, що не відкривають за масову і очевидно скоординовану кампанію побиттів патріотів справи, що сепаратисти гуляють Києвом, будуються, займаються бізнесом? Що кожен з нас є джерелом фінансування агресора й окупанта, адже у кого є водафон чи київстар ми платимо щомісяця гроші, які частково перекидаються до бюджету РФ. Це просто питання, чому держава не створила за ці 4 роки умов для постання національної компанії – мобільного оператора? І тут я згадую, що коли Порошенко переміг на виборах, я тоді сказав: «тепер доля війни України з Росією залежатиме від того, хто з двох в одній фізичній оболонці кого переможе: президент Порошенко бізнесмена Порошенко чи навпаки?» І по справах, на превеликий жаль,усі ці роки ми бачимо друге.  Бо великий бізнес суто економічно і прагматично зацікавлений в тому, щоб не було ніяких меж міжнаціональних. Тому тут говорити про національний інтерес напевно важко.

По Північній Кореї, тут аналогії є, але не повні, тому що ця країна не позбувається ядерної зброї, на мій погляд, не тільки тому що немає чітких гарантій,  а й тому що керівництву тоталітарної держави треба постійно тримати все своє населення у стані зовнішньої небезпеки й облоги, для цього зовнішній конфлікт має бути постійним – хоча б у латентній фазі – щоб виконувати свою інтегративну функцію, об’єднувати народ навкруг керівництва.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *