Ранкова кава з політологами: підсумки січня

50811293_754293231605633_828639885937082368_nМельник Микола:

Я всіх радий бачити, сьогодні в нас чергова кава з політологами і ми будемо говорити про ті визначні події, які запам’ятались нам у січні.
Я завжди починаю з трьох подій, і сьогодні для мене визначальними подіями є наступні.

По-перше, остаточний старт президентської виборчої кампанії, кандидати в Президенти нарешті почали реєструватись, і як показує практика, у нас буде не менше 40 кандидатів і на мою думку, це є дуже добре. З одного боку, держава отримає кошти, бо всі несуть з собою по 2,5 млн грн, ще половина з кандидатів будуть створювати штаби, а отже наші брати політологи та політтехнологи також зароблять. А ще десь десять кандидатів реєструються, щоб отримати електоральну основу для балотування вже на парламентських виборах. Тобто, країну чекає величезна хвиля чорного налу, яка яка поверненься в економіку через зарплати і видатки на заходи, і я вважаю, це позитивним для економіки країни.

Другий визначний момент — це конвульсії Верховної Ради України, бо якщо подивитися на той порядок денний, за який спочатку закликали голосувати, і за який проголосували, то ми можемо чесно собі сказати, що ефективність м’яко ажучи не зашкалює. І немає жодних передосторог вважати, що щось зміниться у кращих бік. Можна спрогнозувати, що парламентське життя до 31 березня і навіть до середини квітня просто затихне.

Третій визначний момент — це те, що Президент України заявив, що він точно буде обговорювати миротворчий контингет на Генасамблеї ООН, що це є очним і вже невідворотнім. Але за великим рахунком Росія вже бойкотує навіть формат Волкер – Сурков, в нас немає жодного поступу в реалізації Мінських домовленостей, тому я думаю, що не буде жодного прогресу в цьому питанні також.

Решмеділова Олександра:

Вітаю. В багатьох моментах я погоджуюсь з тим, що головний фокус буде зосереджений зараз на виборчому процесі, незалежно від того, що буде відбуватись. Бо, по-перше, політики будуть ігнорувати інші моменти, бо для них вибори є першочерговим. Я не говорю, що це є першочерговим для країни, чи громадян, бо всі живуть своїм повсякденним життям.

Є питання, які актуальні для громадян, але вони повністю ігноруються політиками. Тому в нас є такий розрив актуальної повістки дня і реальної, яку нам нав’язують зараз політики, незалежно від того, знаходяться вони зараз при владі чи в опозиції.

Варто зауважити, що опозиція зараз є в тренді і всі себе зараз вважають опозиціонерами, бо це вигідно зараз і можна критикувати владу. З іншої сторони, така кількість опозиціонерів може виносити на поверхню актуальні моменти для суспільства, зараз кожен політик намагається знайти свою ключову тему. Щоб можна було ототожнювати політика з тією темою.

Таких тем може бути дві, три, але цими темами вони запам’ятовуються і ці теми не можуть бути відірвані від реальності, бо тоді політики не втримають або зовсім втратять підтримку громадян. Тому, в принципі, опозиційна риторика є більш актуальною, а провладна риторика є більш реальною.

Влада її реалізовує, впроваджує, протискує навіть через Парламент. Адже навіть останнім часом ми бачимо, що Парламент є більш ручним і підтримує ті ініціативи, які спускаються згори — з Банкової, або ззовні країни, коли під тисом Заходу щось потрібно протиснути. Як це відбувалось з тим самим Бюджетом — голосували не тому, що треба проголосувати Бюджет, а тому що поспішали узгодити його з МВФ. Тому і календар був дещо змінений, і документи були прилаштовані, чи узгоджені.

Зараз ми відходимо більше від внутрішньої суб’єктності і реальної політики і переходимо до того, що парламентарі постійно дивляться через плече , коли хто і що їм порадять чи зателефонують. Навіть в питаннях воєнного стану ми спостерігаємо цей люфт перемовин, постійних дзвінків, зайшов Президент — внесли Прапор, вийшов Президент — винесли Прапор.

Це простежується і на тому, скільки разів А,Парубій ставить на голосування одне і теж питання, бо зараз хтось подзвонить, хтось прийде, хтось підкаже і з’являться ті 5 чи 10, чи 12 голосів. Бо ми бачимо, що не демонструє так звана коаліція хоча б якийсь результат. А останнє голосування по релігійних ініціативах взагалі було ганебним, бо тричі ставили на голосуванні і не вистачало декілька голосів, тобто рахунок йде просто на кожні штики. Тому ґвалтується Регламент, кнопкодавлять і це все є трендом 2019 року.

Варто зауважити, що все, що так засуджувалось і критикувалось в минулих скликаннях, ці парламентарі удосконалили, вони теж себе дискредитували. Рада 8-го скликання говорила, що раніше все було погано і треба докорінно реформувати, і навіть в Брюсель поїхали показати нову парламентську реформу. Але чи хтось бачив ту презентацію, яку показував там Гройсман з 20-ма парламентарями?! До сих пір не знаю, що там було і що вони нареформували, бо єдине, що змінилось у Верховній Раді — з’явилась дитяча кімната. Все!

Тому, абсолютно все, що було до того, все і залишилось і навіть удосконалилось. Бо є вже прямі фіксації порушень, є величезна кількість журналістів, які фіксують все чудовою технікою, якою можна відслідкувати посекундно в усіх моментах і 3-D ефектах, і все показують Спікеру, що було порушення, а він каже, що нічого не бачив. Така собі мавпочка, яка нічого не бачить і нічого не чує, але робить те, що потрібно, або те, що було узгоджено, аби не відхилятись від попередніх домовленостей, бо інакше взагалі навіть хиткий баланс буде порушено.

Ми і так знаходимося в хаосі політичному, а правил гри як таких взагалі майже і немає. Всі ситуативні домовленості можуть бути переглянуті через хвилину, тут сиділи домовлялись, а тут воно вже все розпадається. Тобто, січень нас повністю занурив у політичне життя, не було так званих “канікул”, відпусток, і навіть зараз, коли закінчилась одна сесія і почнеться інша, в принципі політичне життя не стихає.

Просто змістився фокус з внутрішньої політики на якісь зовнішні моменти — ПАРЄ, Давос, – але на початку лютого вже буде робота у звичайному штатному режимі і можливо з більшою інформаційною насиченістю, бо вже анонсовано, що там будуть питання мови, ЄС-НАТО, тобто гучні теми, якими людей не накормити.

І якщо ділити все це на звичайні “хліба і видовищ”, то це звичайно ж відноситься до “видовищ” більше, ніж до “хліба”. І взагалі мені дуже цікаво, скільки в кого з реальних політичних гравців-важковаговиків в кишені козирів, бо однією інформаційною темою розділити «хлібини і рибини» на всіх на 3 місяці, на 90 днів виборчого процесу, буде надто важко.

Якщо в них є надалі ще крутіші фішки, тоді динаміка буде тримати виборців в напруженні і не буде втрачатись увага, а якщо сюжет буде надто прісний і на постійному повторі, як наприклад у Президента вже зараз, то як би не подобалось, але згодом воно набридне і почнеться відторгнення.

Якщо політики будуть вражати чимось іншим, а не лише бійками, і війнами компроматів, тоді політичний сезон може бути досить цікавим, але я не виключаю ще і фактори “чорних лебедів”, або додаткових факторів, які можуть в корінь змінити ті аналітичні припущення, які ми робимо, коли це оцінюємо раціонально. Бо в нас надто багато ірраціональних факторів, – емоцій, екшинів, перфомансів, – які можуть змінювати повністю інформаційну повістку чи зміщувати політичний фокус.

Биков Сергій:

Цілком погоджуюсь з обидвома спікерами, хоча так буває досить рідко. Перш за все, хочу зауважити. Що дійсно січень актуалізував передвибрчу тематику, закріпив і зацементував її, і дійсно — голосування, які в Парламенті відбувались і які відбуватимуться навіть не до середини квітня, а до середини травня, ми отримаємо інавгурацію нового Президента, скорше за все, і ми отримаємо переформатування українського Парламенту. І вже тільки у червні, чи до початку липня ми зможемо побачити хоч якісь дійсно прагматичні, а не виключно популістські законопроекти, які будуть ухвалюватись українським Парламентом. Відповідно, якщо ми кажемо про ключову політику виборчу, то для мене сталось кілька визначних подій. Володимир Зеленський довів не словом, а ділом, що Зеленський і Голобородько, це не тільки дві абсолютно різні людини, але й різні політичні персоналії. Якщо пан Голобородько міг покрити матом і на цьому була вибудувана вся його політична кампанія, і він був чесною людиною. То пан Зеленський спочатку розповідає в інтерв’ю, що він не має в Росії бізнесу, потім журналісти виявляють, що компанія, в якій він є одним із засновників, є засновницею компанії в РФ, яка отримувала кошти на зйомку фільму, то ігноувати факт причетності до неї Зеленського не вірно. Наступне — коли пан Зеленський давав інтерв’ю “Українській правді”, то він зробив заяву, про те, що з’їзд його партії відбудеться 21 січня, і вся компанія буде проходити онлайн, передача документів для реєстрації кандидата в Президенти також онлайн, все онлайн. І з рештою, виявилось, що якраз 21 січня це інтерв’ю було опубліковано і всі побачили, що цей з’їзд не лише не транслювався онлайн, а ми побачили лише 2 сюжети — на 1+1 та на IСTV – і лише кілька фотографій з піцою, що було більше схоже на нараду “95-го кварталу”. Принаймні мені так здалось, хоча я можу і помилятись.

Наступне — це висування інших кандидатів і, зокрема, Олександра Вілкула, який провів достатньо масштабний захід у Запоріжжі — одному з індустріальних центрів України, який відповідає за промисловість. Політик на цьому заході акцентував увагу на тих питаннях, які є дійсно важливими для держави – питання миру, безпеки, самостійності держави — але, на жаль, не було помітно того запалу енергетичного, який мав би бути. Та з позитивних моментів — я дуже радий, що представники Сходу (Бойко, Вілкул, Мураєв) не почали сваритись один з одним. У них був один конфлікт, але він не переріс в щось глобальне, або ж він не актуалізується на даний момент. В усіх трьох цих політиків є готові медіа-ресурси, щоб цей скандал зробити загальнообговорюваним і таким чином підняти собі впізнаваність. Зокрема, для тих кандидатів, у яких є проблеми з внізнаваністю, як у Мураєва на Вінничині. Наприклад, у Бойка нема з цим проблем і його дійсно знають, бо він зарекомендував себе я хороший управлінець у газовій сфері. У Вілкула з упізнаваністю теж нема проблем. У тому випадку, якби вони продовжили “мочити” один одного, як робили у середині грудня, тоді ми б побачили перетікання цих голосів до тих політичних гравців, які не є прямим антагоністами наі Бойка, ані Вілкула, і відповідно, ці голоси міг би назбирати пан Зеленський. Також дуже ефектний зїзд був проведений у Олега Ляшка, де ми побачили мавпування американського стилю. Я кажу саме мавпування, бо на американських заходах ми не побачимо декламування віршів про розриті могили і тому подібне. Але загалом заяви Ляшка є досить популярними серед українськихгромадян. Це я кажу і про сильну руку, яка буде керувати Україною, і про введення смертної кари, про радикалізацію українського суспільства. А за іншими його заявами прослідковується певне копіювання тих ініціатив, які пропонує інший політичний гравець — лідер сьогоднішніх перегонів. Якщо казати про Президента, то він ще й досі не заяви, чи йтиме він на вибори. Що до того, що він прагне поєднати дату висування з якоюсь визначною подією, то у той час коли ще дозволена буде реєстрація кандидатів, визначною датою є лише День пам’яті Героїв Крут. Не можна сказати, що це позитивна чи вигідна дата, бо це скоріше трагедія українського народу, але це щасливий день для політичної еліти. У тому випадку, якщо Президент заявить про своє висування в цю дату, то ми побачимо негативну картину для нього. З приводу лідерки перегоні, то вона також провела зїзд у досить сакральну дату (мій День народження)) — Сторіччя Соборності України. Це був чіткий американський сценарій заходу, коли видатні постаті, політичні, культурні та релігійні діячі висловились на підтримку Юлі Володимирівни. Мені не сподобалось активне використання релігійної тематики. Я насправді є противником використання релігії у здобутті політичних балів. Але можна сказати, що Тимошенко дала “під дих” Петру Олексійовичу у тому плані, що на її заході иступив Філарет. Безумовно, Філарет медійний діяч, який є досить хитрим і подякував за Томос усім Президентам України, які працювали над тим, аби його отримати, а рештою подякував і Порошенку, який допоміг його отримати. Позитивним моменто у діяльності Президента є його візит до Давосу, завдяки якому вдалося перервати Томос-тур, яим вже було перенасичено громадську свідомість.

Решмеділова Олександра:

У мене є кілька ремарок, якщо дозволите, по Томос-туру. Один з трендів політичного життя — це накладання церковного календаря на політичний і навпаки, коли усі церковні дати активно використовуються політиками. Другий тур виборів не прямо, але припадає на Великодні свята, і я думаю, що там будуть додатково посилені ці моменти, і якщо в другому турі буде Тимошенко, то це однозначно буде. Якщо ж їй не будуть підігравати в цьому питанні, тобто для іншого гравця це не буде ключовим, то відбудеться згасання теми. Якщо буде діючий Президент, для якого це є пріоритетне питання, то в Тимошенко відбудеться зміна фокусу.

Стосовно Давосу — зараз є світовий тренд не відвідувати подібні майданчики. Це ми бачимо на прикладі Трампа, в якого власних проблем вистачає, на прикладі Макрона, який не поїхав через ситуацію з “жовтими жилетами”. Тобто, всі намагаються не дратувати свій електорат і не показувати приналежності до світу лакшері, а в нас чомусь все навпаки — хуторянська звичка вихвалятись тим, що поцупив три копійки, поїхати в Давос і там ще й осоромитись, бо конфузів сталось більше ніж реальних перемог.

Є позитив, що через Давос перервався Томос-тур, певна ситуативна пауза. Коли в тріаді армія-мова-віра буде транслюватись тема мови, то зрозуміло, що тема віри трішки відійде, бо не можуть рівноцінно бути дві теми. Коли в нас була тема воєнного стану, то тема віри відійшла на задній план. І так одна тема буде заміщувати іншу.

З приводу біло-блакитного табору, то там поки пан Зеленський не зазначив, що він йде, всі думали, що якраз від біло-блакитних він і буде, бо він ідеально лягає в цю канву і може стати чи не єдиним лідером на цьому електоральному полі.

Проте зараз така ситуація є малоймовірно через репутаційні втрати. До Зеленського зараз все буде липнути, від того, що він не лишив чайових офіціанту, до дорогої випитої пляшки шампанського, як було з сином Ющенка, то це могло б давати досить серйозні іміджеві втрати, бо просто політичного портрету ще немає і в його образі багато чого додуманого і кожен вірить у власний образ Зеленського, в те, як він собі його уявляє.

Зараз ми бачимо реально кілька основних кандидатів. І якби в нас зараз були не президентські, а парламентські вибори, то було б зрозуміло, що кожен змагається за свій електорат, кожен намагається перестрибнути через паркан, щоб потрапити в Парламент. І велика вірогідність, що вони б так заробили більше балів.

Так, наприклад показово продемонстрували у Вінниці БПП і Європейська партія, якби вони йшли разом, то вони б менше набрали, а так сукупно вони отримали, бо в них є певні відмінності, і комусь щось подобається одне, а іншим — інше. Комусь подобається риторика, але не подобається лідер, комусь подобається лідер, але не подобається дія чи помічники.

Зараз на президентських перегонах було б набагато краще, якби була реальна боротьба за владу, а не просто за участь. Але частина з них ставить за мету — перемогу. І тут, якщо перемога, то логічним було б об’єднання. І тут певне інформаційне затишшя може бути пов’язане з кількома моментами: кожен оголосив про власне висування, пройшов процедуру реєстрації і ми не бачимо протидії з боку системи, щоб їх не допускали до участі — усі проходять реєстрацію. Наприклад, є анонс на 29 січня, що буде з’їзд Опозиційної платформи “за життя”, якого передбачено не було, бо Юрій Бойко йде як самовисуванець. Але це медійний привід, бо один кандидат вирвався вперед, то інші кандидати змушені були б закликати електорат долучатися задля зміни конфігурації влади. Але таких розумних ситуацій ми мало спостерігаємо. Є певні намагання і спроби, але вони далекі від реалізації. Кожен грає у власну гру, не ставлячи більш довготривалі цілі: сьогодні пережили і добре.

Щодо пані Тимошенко, то вона провела чи не наймасштабніший захід за всі часи історії України, це реально вражає. І другий момент — буде намагання копіювання, наслідування. Так Нацкорпус проводить подібні зібрання в Палаці Спорту, намагається щось там подібне зробити, але це буде лише копія з копії. Єдиний, хто може зрівнятись або перебити, це Президент. Але якщо це буде зроблено 2 лютого, в День сурка, як це було анонсовано, то це буде смішно, бо йому доведеться відпрацьовувати все і досить довго.

А ось по антикомпанії чи дискредитації Тимошенко, то була певна підтримка певних лідерів думок. Так, почали запускати інформацію і про пана Коельо, і про інші моменти. Так, я кажу, був твіт від Коельо, то це може означати, що в Бразилії дивились і моніторили події в Україні, такі як Форум Юлії Володимирівни. Бо якби ця подія була непомічена як в середині держави, так і за кордоном, то не було б фітбеку. А він у свою чергу говорить про те, що є реакція. І нема негативу в реакції Коельо, є зміщення акцентів, або інша інтерпретація, бо там нема негативного відсторонення. Але цікаво, що так само, як ми зараз спостерігаємо за Венесуелою, за іншими державами, за нами так само спостерігають, бо це цікаво. І добре, що є політики впізнаванні, яких знають за межами України, але є і решта — 49 кандидатів, які просто є масовкою.

Мельник Микола:

Я лише доповню колег, що дійсно найважливішою подією січня є отримання Томосу, хоча звичайно це перетворилося на звичайну технологію, і всі хто їхав по трасі Львів-Харків, той міг вивчити кожну цяточку на обличчі Порошенка, який є на кожному бігборді і тримає прекрасний фоліант-Томос. Фактично, отримання автокефалії це єдиний випадок, коли інтереси Президента співпали з інтересами держави і це непогано.

Також хочу доповнити стосовно Зеленського, і хочу зауважити, що ні для кого не було секретом, що він буде йти на вибори і експлуатувати образ Голобородька, і що там ніяк не кореспондується лох з Троєщини і доволі багата людина, яка має свій бізнес. Але ніхто не міг собі уявити, що він навіть не спробує захистити себе з точки зору прикриття офшорів. З деяких він вийшов у листопаді, з деяких — ні, або ж вийшов з тих, а говорив про інші. Наш експерт Денис Матюк детальніше досліджує цю тему, до речі, і скоро буде матеріал по офшорах пана Зеленського. І ми цим займаємось не для того, аби “мочити” Зеленського, а для того, щоб показати кандидатам, що потрібно краще готуватись до виборчих перегонів.

Останнє, що хочу додати, це те, що раніше ми дивували Давос угами зі стразами у 2015 році, то тепер шапочками, які скрисили наші делегати. Думаю, тепер до нашої делегації будуть придивлятись уважніше.

Вдовиченко Вікторія:

На міжнародні арені кінець січня відзначився тим, що Венесуела входить в нову фазу політичної кризи. Спробую пояснити що саме там відбувається. Як ми знаємо, у 2013 році Венесуелу очолив Ніколас Мадуро і за його влади у Венесеулі розпочався конфлікт політичних та криміналізованих груп, які знаходяться у Венесуелі. Це, у свою чергу, позначилося на початку економічної стагнації. Проте, на узурпації влади такий фактор аж ніяк не позначився. Проте, опозиційні сили до Мадуро розуміли, що момент після спроби військового заколоту 20 січня, збройні формування тільки були приведені у стан підвищеної готовності. І тому, опозиції потрібно було політично використати цей момент із гаслом “або зараз, або ніколи” щоб проголосити панування двовладдя. Що сталося 23 січня?! Це у Венесуелі святкується День демократії. Проте, цього разу опозиція зміцнила свої гасла та отримала підтримку інших урядів та держав. Відповідно, той факт, що Хуана Гуйадо проголосили “тимчасовим президентом” Венесуели підтримали, зокрема, твітами Дональд Трамп.

У Венесуле, до речі, найбільш динамічна соціальна мережа — це твітер, бо правоохоронні органи не встигають відслідковувати ту кількість твіт-повідомлень, що ліберальні сили та прості венесуалійці створюють щодня.

Як буде розгортатися ситуація й надалі? Іще побачимо. Проте, вочевидь, зрозуміло, що й у лютому уся міжнародна увага буде прикута до Венесуели.

У січні дивною для європейців прозвучала новина, що міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні у цікавий спосіб готує підґрунтя для власної зовнішньополітичної діяльності. Вибори у травні 2019 року до Європейського Парламенту є життєво важливими для харизматичного лідера «Ліги» і не просто так. Його ідея полягає у подальшому створенні «реформаторського» блоку, який зможе внутрішньо реорганізувати інституції Брюсселя і дозволить Сальвіні дістатися крісла очільника однієї із них, хоча б Європейської Комісії.

Проте, для досягнення цієї амбітної мети італійцю потрібні європейські союзники. І ось, минулого тижня стало відомо про ймовірне об’єднання популістичних амбітних планів між італійською «Лігою» та польською «Правом і справедливістю» на чолі із Ярославом Качинським. Маттео Сальвіні оголосив, що із польським лідером досягнуто аж на 90% домовленості про «план для Європи», хоча й не пояснив, що насправді цей «план» передбачає.

Сальвіні уже має союзників, представлених невеликою групою ультраправих партій, таких як «Національне об’єднання» у Франції та антиісламської «Партії свободи» в Нідерландах. Але він хоче розширити свої «горизонти» більше на Схід і залучити консервативні групи, такі як «Право і справедливість».

Таке ситуативне об’єднання має й певне підґрунтя: обидві партії не раз конфліктували із «офіційним» Брюсселем з питань міграційної політики, заявляли про неодноразове втручання ЄС у виключно їх національні справи.

Але партії точно різняться у трактуванні питання перерозподілу мігрантів на рівні ЄС: Сальвіні наполягає, щоб країни Північної Європи приймали мігрантів, що прибувають до Італії, а Качинський відмовився від будь-якого перерозподілу шукачів притулку. Крім того, у співпраці із Російською Федерації лідери мають абсолютно протилежні погляди: як і більшість польських консерваторів, Качинський глибоко не довіряє Москві, а Сальвіні є одним з найбільш відкрито прокремлівських лідерів у Європі. Такі розбіжності стануть головною перешкодою для подальшої співпраці. Проте, обидві сторони можуть їх тимчасово подолати заради більшої кількості місць в Європейському Парламенті.

Назаренко Сергій:

Якщо коротко, то останній місяць запам’ятався, висуванням кандидатів у вибори на пост Президента України. Висування були гучні, як у Юлії Тимошенко, так і не дуже гучні і непомітні. Були висування вдалі і невдалі. Я б з удалих виділив висування Олега Ляшка, який зробив це у притаманній йому манері, як популіст. Він зробив одну цікаву річ, він до своїх популістичних гасел. Які не буде виконувати і не нестиме жодної відповідальності, додав ще запровадження смертної кари для корупціонерів терористів і тому подібних. Це все було хайповою темою, яку підхопили юристи, антикорупціонери і абсолютно безкоштовно рознесли меседжі Ляшка по всій інформмережі і тим самим охоплення було шаленим, а Ляшко не витратив нічого. Люди, які скажуть, що ідеї Ляшка не досить правильні, то вони і так не є його виборцями, то Ляшку байдуже.

З приводу невдалих висувань і реклам, то це реклама Садового в ютубі, що вартує шалених коштів, але бісить прямо відразу. Тому я не впевнений, що то було вдале застосування грошей.

До речі, з приводу використання коштів Арсен Борисович недавно наголосив, що тільки двоє з кандидатів відкрили виборчі фонди, агітацію інших можна визнати незаконною. Але зараз цим ніхто не буде займатись, і моя особиста думка є про те, що шаленого тиску адмінресурсу на цих виборах не буде. Адмінресурс буде відігравати мінімальну роль, бо люди, які зараз на посадах в ЦВК чи інших установах, то вони розуміють, що влада може змінитись, а вони лишаться на своїх посадах і їм нема куди втікати. І мова йде про топ-чиновників, або тих, хто на ланку нижче. Ці люди не зацікавлені в тому, щоб дозволити владі нахімічити і залишитись винними в цьому. Тим більше, з сьогоденним розвитком ЗМІ інформація про якесь порушення вискочить скрізь через 15 хвилин, як це сталось. Тому зараз вже не період кучми, коли адмінресурс контролював усе, зараз інші реалії.

З приводу гучних висувань — поки ще ми не дочекалис, але дочекаємось висування Петра Порошенка і хоча президенство — не його, але для Порошенка було б вигідно, якби Святослав Вакарчук все таки зареєструвався як кандидат, бо він значно зменшить рейтинг Зеленського, що дозволить Порошенку потрапити у другий тур і, по-друге, Вакарчук зачіпає електоральну площину Тимошенко. А це також дозволило б знизити її рейтинг, і це дало б Порошенку гарно картинку, що типу не все так однозначно, і не так вже Тимошенко і лідирує. Але я впевнений, що технологи Порошенка про це також думають і можливо вже вступили в якусь комунікацію з Вакарчуком. Але я не впевнений, що це висування буде.

Зеленський же повністю відіграв свою роль, він відтягнув повністю весь негатив і все, що було проти Порошенка, тепер працює проти Зеленського, але не проти Тимошенко. Тобто, він вже молодець, вже все виконав, але можливо йому поставлять задачу максимум — пройти в другий тур. Але поживемо, побачимо.

Мельник Микола:

На останок хотів би зазначити стосовно зацікавлених і не зацікавлених. Мені останній чотирирічний період сподобався тим, що основні ЛОМи Президента все ж таки життєво зацікавлені в тому щоб Порошенко залишився при владі. Бо є Волох, є Бірюков, що за одним були цікаві справи, що за іншим. І тому насправді у них є одна альтернатива, або Порошенко перемагає, або вони будуть мати довгі і не приємні розмови із правоохоронцями у майбутньому.

Низовий рівень адмінресурсу дійсно не буде занадто фанатично працювати на окремого кандидата, бо ніхто не хоче сидіти.

Решмеділова Олександра:

В мене ще також є кілька ремарок. Давайте поговоримо з приводу Ляшка, на приклад. Його досить медійно гучний форум є підтвердженням того, що були додані фінансові ресурси для того, щоб це було помічено. Але є й інший незвичний момент, наприклад ніхто не очікував побачити пана Ляшка в ПАРЄ. Його поява там, як раніше досить емоційної і експресивної постаті, змінила позиціонування Ляшка на людину, яка конструктивно відстоює національні інтереси. Тоді були змінені ключові формулювання саме завдяки перемовинам і в кулуарах, і в особистій роботі, не тільки як зі журналісткою Скабєєвою, як працюють деякі інші делегати, а з багатьма серйозними людьми, які впливають на щось в ПАРЄ. В принципі, не останнім чином отримали більш вигідні для нас формулювання навіть з цими Женевськими конвенціями саме за рахунок того, що був пан Ляшко. І це не перетворилось на чергові «гумові рукавички», або черговий костюм клоуна, а насправді навпаки була зміна, і Ляшко себе показав на незвичному полі для себе і цим додав собі додаткових рейтингових балів.

Другий момент — всі пішли з козирів. Крім висування Тимошенко, де ключовим моментом був епізод з кіборгами, і був навіть жарт, що вона не людина, а політичний кіборг. Це такий момент, який буде позитивно відігравати, запам’ятовуватись і ламати ярлики і стереотипи.

Наступне — Бойко цього тижня зустрівся в Одесі з родинами загиблих в будинку профспілок. Це такий “висяк”, що навіть для діючої влади ця тема є критичною і навіть токсичною, то вони її не чіпають. А для опонентів влади — це добре тиражований момент, впізнаваність через підняття теми, яка була досить довгий час табуйована.

Тобто, отакі козирі, які пішли, це добре. Але єдине питання, чи вистачить таких козирів. Бо якщо це добре сплановано, то такі козирі мають з’являтись щотижня, чи через тиждень, щоб постійно тримати в тренді. Бо такий ситуативний хайп, за яким пішов Садовий, він не обіцяє бути вдалим. Його висування зовсім було непоміченим. Йому що дало популярність7 «Маленький Ісусик?!» На цьому тижні він вирішив пропіаритись на пані Тимошенко, і запропонував їй закликати її електорат проголосувати за нього. Ну зовсім брєдова ідея. Бо тоді коли Тимошенко пропонувала Садовому і Гриценко долучитись і знятись їй на користь, то вони наче з гордо піднятою головою сказали, що вони на це не підуть. А тут почалися вже інші ігри. Тому це лише такий ситуативний хайп на чужому успіху. Це означає, що в того самого ж Садового немає козирів і єдине, що він вміє — це мати “пульсуючу” популярність, певні цікаві хайп-моменти, які дуже швидко вивітрюються.

Інший момент – непоміченим лишилось висування Симоненка і Мороза. Тобто, ми бачимо, що лівий фланг, “нафталін”, почав з’являтись не тому, що вони сильне і реально на щось впливають, а тому що поле не заповнене. Бо не можна заповнити Капліним і Ківою цілий лівий фланг, в якого є реальний електорат і ядро. По-перше і в соціалістів (Мороза) і в Симоненка, залишились структури на місцях. Я не розумію, чому політики сьогодення мало приділяють увагу реальним ресурсам – штабам в регіонах, структурам, людям, ресурсам, тим хто буде відстоювати голоси. Навіть якщо голоси були зароблені на місцях, то хто реально буде їх відстоювати, не тільки як спостерігачі, але і медійно підсвітити і вчасно зреагувати. Не можна все робити з Києва. І оця тенденція, де є “а давайте наша людина буде керувати трьома областями”, так не може працювати, бо так не можна досягти результату. І це хибний шлях йти тільки медійними кампаніями. Надто багато проектів-бульбашок, які медійно розтиражовані, впізнавані, але копнеш трішки глибше, – а там взагалі нічого немає, ні коріння, ні фундаменту. І неочікуваним може стати те, що вистрелить зовсім неочікуваний кандидат. Так, нещодавно відбувся з’їзд “Розумної сили”, на якому був висунутий пан А.Соловйом, який поки ще не зареєструвався. Така наче малопізнавана і маленька політична сила, але вони задекларували, що вони партія національного масштабу, бо в них в кожному регіоні багато структур і є реальні люди. Я не здивуюсь, якщо буде цікавий результат. Бо буває таке, коли з’являються маловпізнаванні обличчя і маловідомі політичні сили саме через те, що старанно працюють на місцях. У в них є не просто табличка “приймальня депутата” або «місцевий осередок партії N», а є реальна взаємодія з електоратом і можна прийти, поспілкуватись і отримати відповідь.

І ще один тренд у риториці топ-політиків, це бажання встановити правопорядок. Тому що в нас по цьому моменті багато сил будуть говорити про не тільки боротьбу з корупцією, а й про патрулювання вулиць, додаткову мобілізацію громадян. Бо вже реально набридло, що і правоохоронна система і весь цей фланг, які відповідає і має монополію держави на правопорядок, він дуже кульгає. Бо є вже недовіра не лише до судової системи чи поліції, люди просто хочуть елементарного захисту і порядку. Тому всі, хто будуть пропонувати подібні гасла, так само будуть в тренді органічно і навіть без додаткових дій.

Бо наприклад, трендова тема вчорашнього дня — дівчина з маршрутки, яку вбили — людям просто набридло, що вони беззахисні перед системою. Мало хто може сподіватись на встановлення правопорядку. Але ми всі громадяни і всі хочемо знати, що твоя дитина, дружина, брат, батьки спокійно дійдуть додому і ніхто не дасть по голові, що не буде відібраний мобільний телефон чи сережки. Вже хотілось залишити це в далеких 90-х, але це стає реальністю. Люди ж хочуть елементарного — добробуту, нормальних зарплат і захисту. Тому цей соціальний блок буде працювати і, я думаю, що це саме той один з трендів.

Биков Сергій:

В мене також буде одна маленька ремарочка. Мені взагалі здається, що в нас тут маленьке відділення обговорення персони Олега Ляшка і ому я не буду відступати від тренду. Ляшко дійсно суттєво змінив образ, він більше не борець проти усього зла, він сьогодні позиціонує себе як державник і стратег, як людина, яка може взяти управління державою у свій кулак і навести порядок. У цьому є логіка, оскільки. Як ми побачили за результатами останніх парламентських виборів і за його рейтингами, він має низхідну тенденцію, якщо він зберігатиме попередній образ і не буде вдосконалення. Саме цим пояснюється зміна у поведінці і позиціонування Ляшка. До речі, зміна риторики і взагалі зміна позиціонування відбулас не сьогодні, вона почала формуватись десь півтора — два роки тому, коли радикали активно почали просувати ідеї та законопроекти, направлені на підтримку промисловості, металургії, вставати фракцією до трибуни, виходити всією командою. Тому така діяльність розпочалась раніше і якщо ми сьогодні подивимось на Олега Ляшка, то він абсолютно відбудовує той самий образ, який зараз присутній у Юлії Тимошенко. Відмінність тільки у тому, що він пропонує досить хайпові та радикальні ідеї, такі як смертна кара і введення президенстької республіки, на відміну від парламентської республіки, яку пропонує Тимошенко. А загалом всі інші ідеї дуже подібні, якщо не казати тотожні. І відповідно йде намагання перетягнути на себе частину її електорату. Зрозуміло, хто стає ключовим бенефіціаром такої діяльності — це і діюча влада, але і сам Олег Ляшко і ого Радикальна партія. Відповідно, на наступних парламентських виборах можна очікувати, що фракція Радикальної партії Олега Ляшка буде суттєво збільшена.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *