Поразка в праві. Як каталонські сепаратисти зруйнували судову єдність ЄС

маша

Іспанський уряд помітив, що йому теж потрібно зайнятися міжнародним піаром, тільки тоді, коли в Європі зусиллями каталонців вже набирав популярності образ печерної імперської Іспанії з домішкою франкізму і мало не інквізиції. Коли іспанському Мін’юсту після трьох десятиліть країни в ЄС довелося доводити партнерам, що в Іспанії неупереджений суд,у в’язницях немає тортур і не переслідують за політичні погляди.

В Іспанії пройшло перше засідання нового, обраного в кінці квітня парламенту. Кільком депутатам видали мандати і прямо з зали засідань відвезли їх назад до в’язниці. Це каталонські сепаратисти.

Схожа ситуація може повторитися і після виборів до Європарламенту, призначених на 26 травня. Деякі каталонські політики, що знаходяться під судом, збираються повторити успіх колег і стати одночасно іспанськими ув’язненими і європейськими депутатами.

Боротьба за відділення Каталонії, яку в Іспанії називають «Ель просесса», перейшла в процес судовий – над лідерами сепаратистів, де було вирішено, що висуватися в євродепутати вони можуть і з в’язниці, і будучи в бігах. Але майбутній депутатський імунітет не захистить від раніше порушених кримінальних справ. Тому, якщо втікача оберуть, щоб вступити на посаду євро-депутата, йому треба буде заїхати в Іспанію отримати мандат. І посидіти на доріжку в тюрмі років двадцять.

Процес півстоліття

Лідерів каталонських сепаратистів судять за спробу провести референдум про незалежність Каталонії в жовтні 2017 року. Центральний уряд Іспанії голосування не визнав, а місцями навіть пригнічував силою. Мадрид ввів в Каталонії пряме управління і відібрав всі повноваження у Барселони начальників. Захисникам незаконного плебісциту незабаром було пред’явлено звинувачення в організації заворушень і спробі державного перевороту.

Тодішній президент Каталонії Карлес Пучдемон і ще шестеро сподвижників спішно виїхали хто в Бельгію, хто в Швейцарію. А віце-президента на ім’я  Оріол Хункерас, спікера місцевого парламенту й інших, що не втекли, – всього 12 чоловік, на час розслідування посадили до в’язниці.

 

Вони відсиділи більше року без права виходу під заставу або під домашній арешт. За іспанськими мірками, це досить жорсткий підхід. Причина – в ведмежій послузі, яку надали своїм однопартійцям каталонські дезертири на чолі з Пучдемоном.

Не здійснивши втечу вони за кордон, у решти був би сильний козир: мовляв, нас гноблять іспанські слідчі, ми – політв’язні, Європа, допоможи! Але цього аргументу їх позбавили товариші. Адже для того, щоб когось випустити з-під варти до суду, слідство має бути впевненим, що обвинувачений не зробить рецидив або втечу. Каталонський екс-президент, який гуляє по Бельгії, красномовно свідчив про протилежне.

Так з’явилася перша велика тріщина в таборі сепаратистів. Коли одні п’ють гарячий бельгійський шоколад, а інші сидять в загальній камері, це не додає взаємної приязні серед соратників.

У лютому 2019 року розпочався судовий процес. Ставки дуже високі, це найскладніша і резонансна справа за всю історію демократичної Іспанії. Її ведуть сім магістрів Високого трибуналу Мадрида, шість чоловіків і одна жінка. Більшість з них дотримується правих політичних поглядів.

Головуючого суддю намагався вивести з гри соціалістичний уряд Іспанії, запропонувавши йому максимально можливе підвищення – посаду голови Верховного суду. Таким маневром «консервативного» суддю розраховували замінити на «прогресивного». Магістр відкинув пропозицію і вирішив довести справу до кінця.

Слухове вікно в Європу

У боротьбі Мадриду і Барселони обидві сторони весь час апелюють до європейських інституцій. На першому етапі, в 2011-2017 роках, у каталонських націоналістів в піарі була перевага, вони добре виконували роль гноблених владою мирних дисидентів. Взагалі, героїзація жертовності – давня традиція Каталонії. Головне місцеве свято 11 вересня – це день поразки в боротьбі з армією іспанського короля і здачі Барселони.

Центральному партійному керівництву довгий час не приходило в голову, що їм взагалі потрібна піар-кампанія. Здавалося б, навіщо пояснювати іноземцям загальновідомі в Іспанії постулати? Помилку помітили лише тоді, коли в Європі зусиллями сепаратистів уже набирав популярність образ печерної імперської Іспанії з домішкою франкізму і мало не інквізиції.

З’ясувалося, що треба весь час нагадувати в Європі і в інтернеті про те, що Іспанія – унітарна країна з автономіями, а не федеративна держава. Що референдум призначається тільки центральним урядом за участю всіх громадян. Що права націй на самовизначення аж до відокремлення немає не тільки в іспанській Конституції, але і не було ніде в світі, крім СРСР, Югославії та Ефіопії.

Підтвердження того, що в Європі без тонких маневрів і правильного піару нічого не доб’єшся, Іспанія отримала теж несподівано. Як тільки сталася втеча Пучдемона, іспанське слідство звично виписало європейський ордер на його арешт і відправило колегам в Бельгію, приклавши кілька сторінок пояснення. Статті звинувачення були самі що не є важкі: організація заворушень, спроба перевороту, розтрата казенних коштів. Питання здавалося простим – кілька тижнів паперової тяганини, і можна приймати “постійного жителя” в мадридську в’язницю.

Але каталонський політик-утікач не дарма вибрав саме столицю Євросоюзу Брюссель. Найнявши адвоката, він зміг опротестувати в бельгійському суді і процедуру видачі, і суть питання, і навіть сам перейшов в контратаку, доводячи, що справедливого розгляду справи йому в Іспанії не бачити. І ось уже Міністерство юстиції в Мадриді отримало від своїх бельгійських колег список питань «а як влаштовано правосуддя у вашій країні».

Мін’юст Іспанії ніяк не очікував, що після трьох десятиліть в ЄС йому доведеться доводити своїм партнерам, що він не верблюд. Що іспанський суд неупереджений, що в тюрмах немає тортур, що закони країни не переслідують за політичні погляди.

Потім виявилося, що статті про організацію заворушень в Бельгії немає, а є стаття про повстання, але вона передбачає обов’язкову наявність силових дій зі зброєю. Незаконний референдум не потягнув на збройний заколот, і брюссельський суд вирішив не видавати Пучдемона.

У Німеччині, де він пізніше теж був заарештований, ситуація повторилася. Регіональний суддя відшукав прецедент тисняви в німецькому аеропорту, який зарахували як мимовільні масові заворушення, і все пішло не так. Німці запропонували видати опального політика хіба що за статтею про розтрату державних грошей, але там замість 25 років йому світило максимум чотири роки, і іспанське слідство відмовилося від такої подачки.

Так Пучдемон залишився жити політемігрантом на віллі в бельгійському Ватерлоо і по скайпу потихеньку підігрівати «ель просесса» всередині Іспанії. І з ним шестеро товаришів по щастю, тому що товариші по нещастю сидять в камерах. Іспанія оговталася і стала швидко вчитися на помилках.

Всі представництва Каталонії за кордоном були закриті. Офіційні дипломати іспанського МЗС почали роз’яснювальну роботу про те, що ніяких політичних в’язнів немає, а каталонська справа зводиться до спроби узурпації влади, тобто кримінального злочину. На кампанії в пресі і лобіювання в Європарламенті держава витратила чимало зусиль.

Найгуманніший суд

Саме з оглядкою на Європу, а точніше, на майбутню неминучу апеляцію до Страсбурзького суду з прав людини процес у справі сепаратистів йде як «найгуманніший суд у світі». Мадрид не може собі дозволити і тіні сумнівів в тому, що з підсудними звертаються якось неправильно. Інакше ЄСПЛ скасує будь-який, самий мотивований вирок з формальних причин.

І ось уже небачена справа – засідання йдуть тільки по вівторках, середах і четвергах з 10:30 до 18:00. Понеділки і п’ятниці зроблені вихідними, щоб не перевтомлюватися. Передбачено і щось на зразок сієсти – обвинуваченим накривають обід з ресторану в окремому залі.

Це особливо контрастує з недавнім кримінальним розглядом про корупцію проти колишнього першого віце-прем’єра Іспанії і глави Міжнародного валютного фонду Родріго Рато. На тому суді високопоставлені підсудні в коридорі по-швидкому жували бутерброди всухом’ятку під суворим поглядом приставів. Але то були свої, місцеві, а тут – справа майже міжнародна, з політичним відтінком.

Загалом, сепаратистам забезпечений режим повного сприяння. Хочеш говорити по-каталонськи – будь ласка (хоча всі учасники, природно, володіють іспанською мовою). Виступи обмежені рамками регламенту, але фактично ліміт часу дотримується тільки для обвинувачів і прокуратури. Захист і підсудні кажуть скільки хочуть, і суд їх не зупиняє.

Пост-правда і нічого, крім правди

В наші часи фейкових новин і пост-правди буває важко розібратися, де ж істина. Ось і в каталонській справі правда у кожного – своя.

У перші дні процесу стало ясно, що у підсудних дві основні лінії захисту, причому кожен вибирає свою. Одна – політична, заснована на суперечці, хто більший демократ. Відповідно до неї, після того як в 2010 році іспанський Конституційний суд відкинув занадто вільний Статут Каталонії, місцеві політики взяли курс на «ель просесса». З тих пір двічі виборці віддавали більшість на автономних виборах саме націоналістам-сепаратистам.

Віце-президент Хункерас аргументує так: чи міг він як істинний демократ не виконати наказ виборців? Адже вони вибрали його партію саме тому, що в її програмі був референдум і потім – незалежність. Не міг, відповідає Хункерас сам собі, це було б зрада демократії.

Ось він і проводив ту політику, яку йому довірила здійснювати більшість каталонців. Мирно, але наполегливо вів справу до відділення. І у нього на це, на його думку, була повна легітимність. На суді він оголосив себе пацифістом, демократом і політичним в’язнем.

Контраргументи іспанської прокуратури теж волають до демократії. Легітимність, на її думку, у тих, хто захищає правову державу і Конституцію. Адже справжній демократ, хто зберігає демократичні процедури, повинен визнавати верховенство закону і судових рішень. А в іспанській Конституції ніяких прав на відділення не передбачено. Референдуми проводить тільки центральний уряд Іспанії, а не влади автономної області. За цією версією, джерело демократії – це не волевиявлення частини населення, а закон і конституційний порядок. І це теж правда.

Звинувачення наполягає на тому, що тут судять не політиків за їхні погляди і не громадян за право голосувати і збиратися на демонстрації. Судять конкретних фізичних осіб за кримінальні злочини під назвою «заворушення, повстання». І за нецільові витрати народних грошей на організацію забороненого референдуму.

Помилування і апеляції

З цим приземленим звинуваченням полемізує вже друга лінія захисту – фактична. Вона методично оскаржує кожен з пунктів, весь час наголошуючи на тому, що насильство з боку сепаратистів не застосовувалося. За версією адвокатів, їх клієнти все робили мирним шляхом.

Вони оголосили в односторонньому порядку декларацію про незалежність, але зробили це не в парламенті, а в сусідньому приміщенні. Вони не ставили цю декларацію на голосування і в офіційному бюлетені не публікували. Значить, і сенс цього дійства – символічний, “понарошку”. Це правда чи пост-правда?

Драматично подав свої свідчення колишній міністр внутрішніх справ Каталонії Форн. Він повідомив суду, що жив в режимі дуалізму. Як політик він хотів незалежності і робив для неї все можливе. А як начальник місцевого УВС – підкорявся закону і віддавав накази припиняти заворушення і підтримувати конституційний лад.

Показання поліцейських офіцерів з різних корпусів виявилися прямо протилежними. Карабінери (підкоряються центральним органам влади) говорять, що на них нападали демонстранти і ті, хто співчував. А регіональна поліція Моссос (підпорядковується уряду Каталонії) показує, що протести були мирними і маніфестанти самі стали жертвами агресії з боку гвардійців.

Великий резонанс мали показання судового пристава, яка вела обшук в Управлінні економіки в Барселоні. При умові не показувати її обличчя по телетрансляції вона розповіла, як після виїмки документів була змушена евакуюватися з даху, а потім ховатися в туалеті сусіднього будинку театру. Після закінчення вистави їй вдалося вийти, розчинившись у публіці. І все це для того, щоб пройти непомітно повз нібито мирну юрбу, яка чекала бригаду слідчих біля входу в Управління економіки. За час очікування народна маса розбила вщент кілька поліцейських автомобілів.

Сенсаційні свідчення дав керівник автономної поліції майор Траперо. По-перше, він доповів, що пропонував уряду Каталонії відмовитися від референдуму і від прокламації незалежності – щоб уникнути заворушень і насильства. А по-друге, він повідомив суду, що у вирішальні дні підготував спецоперацію щодо арешту президента Каталонії Пучдемона і трьох його головних сподвижників, включаючи свого безпосереднього начальника – главу місцевого УВС.

Чотири бригади оперативників мали секретні інструкції. У бойовій готовності був вертоліт Моссос, в лічені хвилини здатний сісти на дах парламенту і забрати затриманих. У приймальні голови Верховного суду Каталонії постійно знаходився високопоставлений поліцейський офіцер на випадок, якщо буде підписано ордер на арешт. Але команди брати в ті дні не було ні від суду, ні від політичного керівництва Мадрида.

Показання цих ключових свідків сильно підірвали позиції політичних в’язнів-пацифістів, якими себе представляють підсудні. При тимчасовому і слабкому попередньому уряді соціаліста Педро Санчеса у каталонських обвинувачених були шанси, що прем’єр їх помилує після обвинувального вироку, щоб отримати в парламенті підтримку каталонських партій. Але після недавніх виборів центральний уряд більше не потребує голосів депутатів від Каталонії. Негласний пакт «помилування в обмін на підтримку» більше не діє.

Тепер цілком ймовірно, що цей зразково-показовий процес закінчиться реальними тюремними термінами на десятки років. Статті по державній зраді і поваленні конституційного ладу занадто серйозні. Чи вдасться притягти до відповідальності Пучдемона, виманивши або здійснила екстрадицію його з безпечної Бельгії, – ще одна важлива інтрига. І чи отримає він місце в Європарламенті?

Суд триває вже три місяці. Очікується, що слухання розтягнуться до середини літа. Робиться перерва на парламентські і європейські вибори, щоб не політизувати засідання. З урахуванням підвищеного формалізму цілком вірогідні і інші переноси і паузи.

Верховний суд в результаті встановить технічну, формальну правду. Її будуть оскаржувати в європейських інстанціях роками, на ній буде будуватися подальша доктрина відносин Каталонії з Мадридом. І у кожного залишиться при собі своя правда, а суд історії ще не скоро поставить все на свої місця.

Петро Андрушевич

Джерело

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *