Поки Брюссель не дивиться. Як Польщу та Європу змінить нова перемога Качиньского

Перемога Качинського навіть зручна для Брюсселя. На відміну від Орбана він не особливо активний у зовнішній політиці, не розмахує своїм правом вето і не збирає міжнародних коаліцій для повалення старої брюссельської еліти. Польщі можна приписати хіба що зайву любов до США, але поки це не вважається в Європі великим гріхом. Зате націонал-популісти при владі в Варшаві дають Брюсселю поважну причину для того, щоб радикально урізати розмір європейських субсидій для Польщі в наступному бюджетному циклі 2021-2027 років.

Виграти вибори з таким запасом, щоб формувати уряд самотужки; протриматися при владі весь визначений термін, а потім знову впевнено виграти і зберегти владу в своєму повному розпорядженні. Подібний розвиток подій може здатися звичайною справою для деяких країн, але ніяк не для Польщі, в історії якої такого ніколи не було і не передбачалося.

Тим більше неможливо було уявити, що це вдасться Ярославу Качинському – політику, якого ще 10 років тому списали в польські Зюганова. У вічні опозиціонери, приречені безсило сидіти десь там в кутку Сейму завдяки голосам сільських бабусь, далекі від реальної влади, як від Меркурія. Але то було 10 років тому, а сьогодні польські ліберали і соціал-демократи, які колись правили, радіють вже тому, що Качинський і його партія «Право і справедливість» не змогли виконати свою програму-максимум і отримали в парламенті тільки просту, а не конституційну більшість.

Однак ця радість незабаром може обернутися серйозними проблемами, тому що в партії Качинського дійсно розчаровані тим, що вони лише трохи поліпшили свій результат у порівнянні з минулими виборами. При такій сприятливій ситуації і всередині країни, і в зовнішній політиці вони явно розраховували на більш переконливу перемогу.

Їх висновок з того, що сталося передбачити неважко: якщо хорошими справами прославитися не можна, доведеться серйозно взятися за ЗМІ, суди, виборчкоми і місцеве самоврядування. Наступні вибори в Польщі явно пройдуть в менш сприятливих умовах для правлячої партії, а значить, починати готуватися до них треба вже зараз, коли популярність на піку, а контролери з Брюсселя зайняті зміною Єврокомісії та іншими внутрішніми розбірками.

Сила в простоті

Розчарування Качинського через недостатньо приголомшливу ​​перемогу дійсно можна зрозуміти, тому що чотири роки його правління всупереч очікуванням, виявилися для Польщі напрочуд успішними. Самотній літній мізантроп зі слабким здоров’ям, важко пережив смерть матері і загибель брата, здавалося б пік його політичних успіхів залишився далеко позаду, десь на початку 2000-х. Що цей провінційний консерватор може запропонувати сучасній європейській Польщі, де стрімко модернізуються і звичаї, і економіка? Виявилося, що дуже багато – вже точно куди більше, ніж ті, хто поспішав ховати його кар’єру 10 років тому, а тепер самі виглядають як динозаври з далекого минулого.

Коли він прийшов до влади у 2015 році, Качинський відразу відмовився грати за правилами своїх куди більш освічених і космополітичних попередників. І у внутрішній, і у зовнішній політиці він діяв максимально просто. Але своїми рішеннями він настільки точно потрапляв в базові риси польськості, що їх неможливо було критикувати ні зліва, ні справа, тому що така критика виглядала б скоріше не як критика Качинського, а польської нації.

Зараз в парламент, крім «Права і справедливості», пройшли ще чотири партії найрізноманітніших поглядів – від соціал-демократів через лібералів до ультраправих. Але всі вони в ході кампанії були змушені завіряти виборців, що продовжать політику Качинського за основними напрямками, нехай і з невеликими поправками. Тому що без цих обіцянок вони б виглядали антинародною клікою.

Взяти, наприклад, головні кроки кабінету Качиньського в соціальній сфері: посібник 500 злотих (близько 3000 гривень) на дитину, зниження пенсійного віку, який підняли попередники, підвищення пенсій і програми підтримки сільських жителів. Такі заходи, з одного боку, створюють величезну базу лояльних прихильників, які побачили від держави живі гроші. А з іншого – ставлять в шизофренічне положення опозицію, яка змушена одночасно критикувати уряд за популізм і безвідповідальне поводження з бюджетом і обіцяти зберегти всі ці програми, тому що вони занадто популярні.

Навіть бізнес, який теоретично міг би жахнутися такої роздачі бюджетних грошей, на ділі задоволений, тому що зростання соціальних витрат розширив внутрішній попит і польська економіка зростає по 4-5% в рік, мало не швидше за всіх в Європі.

Потрібні успіхи

Те ж саме в зовнішній політиці. Її якість і рівень опрацювання за Качиньського сильно знизився в порівнянні з попередніми урядами. Сорока мільйонна Польща в міжнародних відносинах зараз поводиться так, як ніби це всього лише ще одна прибалтійська республіка. Але це легко компенсується очевидними успіхами на тих небагатьох напрямках, які польське суспільство вважає основними – у відносинах з США і в зниженні залежності від російського газу.

Статус головного союзника Трампа в Європі – це такий успіх, за який опозиція не може критикувати «Право і справедливість» просто з почуття самозбереження. І заперечувати його теж неможливо. Так, Форт-Трамп затримується, але щосили йдуть закупівлі нових американських озброєнь, був офіційний візит Трампа в Польщу, два візиту польського президента Дуди в Вашингтон, американці провели в Варшаві анти іранський саміт по Близькому Сходу, на 80-річчя початку Другої світової приїжджав віце президент Пенс.

А якщо комусь всього цього мало, то прямо перед виборами сталося епохальна подія – американці погодилися скасувати візи для поляків. Рішення давно назріло, і від польського уряду залежало в останню чергу, але так співпало, що крок, якого поляки чекали мало не з часів Рейгана, був зроблений саме за Качиньського.

Успіхи зі зниженням залежності від російського газу теж побудовані на вдалих збіги, але кого хвилюють деталі. Термінал для скрапленого газу в Свіноуйсцю побудували ще за попереднього уряду, але активно поставляти туди газ почали вже при кабінеті «Права і справедливості». Проект газопроводу Baltic Pipe з Норвегії в Польщу обговорюють уже років двадцять, але саме за Качиньського почали укладатися предметні угоди з інвесторами і з’явилися європейські субсидії.

На цьому тлі не важливі невдачі на інших напрямках. Польського виборця мало хвилює конфлікт з ЄС через судову реформу і верховенство права. Тому що ЄС – це німці, а під німців прогинатися не можна, так що там і належить бути проблемам. Те ж саме можна сказати і про повну бездіяльність в стосунках з Росією. Якби уряд «Права і справедливості» намагався якось розвивати ці зв’язки, то це швидше за все зашкодило б їх популярності.

Для взаємної зручності

Прості, але яскраві успіхи всередині і зовні легко відсунули в тінь сільський консерватизм Качиньського і його партії, який добре працює для ядерного електорату, але вже мало прийнятний для більшої частини польського суспільства. П’ятсот злотих на дитину і безвіз з США виявилися невразливі для педофільських викриттів в костелі, проблем з екологією і критики різних богемних розумників, начебто режисера Павла Павліковського і письменниці Ольги Токарчук, що отримала днями Нобелівську премію.

Однак в керівництві «Права і справедливості» не можуть не розуміти, що ці вибори пройшли для них при надзвичайно сприятливих обставин, які навряд чи повторяться в наступний раз. Тому першочергові завдання нового-старого уряду Польщі цілком передбачувані: завершити переробку судової системи під себе, приструнити найактивніші опозиційні ЗМІ, посилити контроль над місцевим самоврядуванням і виборчкомами.

Зробити це раніше заважав насамперед тиск Брюсселя. Прийшовши до влади в 2015 році, Качинський і його соратники спочатку відчували себе не дуже впевнено, не знали, скільки втримаються при владі, тому сильно поспішали і зовсім нахабно ігнорували процедури і формальності. Це зробило їх легкою мішенню для критики з Брюсселя. В результаті в кінці 2017 року Польща стала першою країною Євросоюзу, проти якої почали процедуру по сьомий статті про порушення базових цінностей ЄС, що загрожує їй позбавленням права голосу в Європейській раді. Навіть проти Угорщини, де ситуація з демократією і верховенством закону значно сумніша, таку процедуру ініціювали на рік пізніше, тільки восени 2018-го.

З тих пір польське керівництво багато чому навчилося, а старіючий Качинський куди охочіше делегує виконання молодим фахівцям. Тому можна не сумніватися, що нові спроби польської влади підпорядкувати судову систему і ЗМІ будуть куди делікатніше минулих і вже не дадуть Брюсселю таких простих формальних підстав для втручання.

Та й у самого Брюсселя зараз набагато менше бажання втручатися у внутрішні конфлікти Польщі. Головного брюссельського борця з польськими правими Франса Тіммерманса перевели на питання екології. Нова глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен насилу змогла обратися на цю посаду саме завдяки голосам «Права і справедливості» в Європарламенті. У Єврокомісії зараз і без Польщі вистачає проблем із затвердженням нового складу. Та й претензії, які висувають польській владі, з тим же успіхом можна пред’явити Румунії, Угорщині, Чехії, а ЄС зараз явно не готовий влаштовувати показову прочуханку всієї Східної Європи.

Перемога Качинського навіть зручна для Брюсселя. На відміну від угорського Орбана «Право і справедливість» не дуже активна у зовнішній політиці, не розмахує своїм правом вето і не збирає міжнародних коаліцій для повалення старої брюссельської еліти. Варшаві можна приписати хіба що зайву любов до США, але поки це не вважається в Європі великим гріхом.

Зате націонал-популісти при владі в Варшаві дають Брюсселю поважну причину для того, щоб радикально урізати розмір європейських субсидій для Польщі в наступному бюджетному циклі 2021-2027 років. Зараз Польща – їх найбільший нетто-одержувач, і урізати б все одно довелося, особливо після брекзіта. Але при правлячому Качинському вимушений крок ЄС отримає ще і високе моральне виправдання.

Фінансовий тиск Брюсселя неминуче змусить «Право і справедливість» ще глибше обкопуватися при владі всередині країни. Так що на наступних виборах в Польщі навряд чи буде панувати таке ж буйство інформаційних воєн, як зараз, коли випуски новин на деяких великих телеканалах не відрізнити від агітаційних роликів опозиції. Але і перетворення польської політики в копію білоруської або російської теж неможливо.

Досвід Угорщини, де Орбан і його партія FIDESZ програли вчора вибори мера Будапешта і ще 10 з 23 найбільших міст, показує, що перебування в ЄС все одно змушує країни дотримуватися мінімальні пристойності в області законності і демократії. А виходити з ЄС східноєвропейські націонал-популісти, при всій своїй критиці Брюсселя, не готові. Тому якщо не в наступний цикл, то через раз Качинський неминуче програє. Інше питання, що за цей час він може встигнути так глибоко вбити свої прості рішення в польську політику, що опозиція буде відрізнятися від його партії хіба що новими обличчями.

Максим Саморуков

Джерело

 

 

 

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *