Дракон в кущах. Як Китай рятує вкладання в Венесуелу

Китай і ВенесуелаКитай давно став головним кредитором та інвестором для венесуельського режиму, значно випереджаючи Росію за масштабами вкладень. Однак на відміну від Москви Пекін не робить ставку лише на нинішнього президента, а налагоджує контакти з різними силами, включаючи опозицію.

Якщо режим Ніколаса Мадуро впаде, то одним з головних постраждалих може виявитися Китай – для Пекіна на кону стоять десятки мільярдів доларів. Зараз Венесуела – найбільший одержувач китайських позик не тільки в Латинській Америці, а взагалі в усьому світі. В сумі країна отримала від банків КНР $ 50 млрд кредитів (за іншими даними – $ 62,2 млрд) і ще майже $ 21 млрд інвестицій, а кількість спільних проектів досягла 790.

 Від пісень до мільярдів

Зближення Китаю і Венесуели 18 років тому почалося оригінально: голова КНР Цзян Цземінь (江泽民) в рамках турне по Латинській Америці приїхав після Куби до Венесуели, де президент Уго Чавес і Хуліо Іглесіас (той самий) особисто заспівали китайському лідеру дуетом пісню «Коли я покинув Кубу». Приблизно через місяць Чавес став другим в історії президентом Венесуели, який відвідав Китай.

Китай спочатку не дуже охоче йшов на контакт з Боліваріанської республікою. У 2004 році голова КНР Ху Цзіньтао (胡锦涛) під час свого турне по Латинській Америці не відвідав Венесуелу. Китайське керівництво спочатку оцінювало рівень політичних ризиків в Венесуелі як високий.

Однак в 1994 році Китай став найбільшим споживачем нафти, її імпорт зростав двозначними темпами слідом за зростанням потреб економіки в паливі. Почавши імпортувати нафту, Пекін намагався знизити залежність від близькосхідних постачальників і вразливих морських маршрутів транспортування через Малаккську протоку. У підсумку взяла гору точка зору, що співпрацювати з левоватим полковником можна і потрібно – заради зміцнення енергобезпеки країни. Головним прихильником зближення з Каракасом був незмінний голова Китайського банку розвитку (中国 开发 银行) Чень Юань (陈 元), син одного з «восьми безсмертних» Компартії Китаю (八大 元老) Чень Юня (陈云).

Сам Уго Чавес також наполегливо домагався дружби з Китаєм і незабаром став найчастішим гостем в Пекіні в порівнянні з іншими лідерами латиноамериканських держав. За час Чавеса частка Китаю в товарообігу Венесуели зросла з менш 1% ($ 26 млн) в 1998 році майже до 20% ($ 10 млрд) в 2012-му, а інвестиції безперервно росли з 2007 року після створення спільного китайсько-венесуельського фонду.

У 2009 році відкрилося спільне з найбільшим китайським виробником телекомунікаційного устаткування ZTE (中兴) державне підприємство по виробництву електроніки Vtelca, в 2010-му – спільний з китайським гігантом Huawei (华为) індустріальний парк Orinoquia, складальні концерни виробника автобусів «Юйтун» (宇通) і автовиробника Chery. Все це, а також будівництво інфраструктури, запуск супутників і багато іншого було можливо, так як гарантії повернення боргів і стабільних поставок нафти давав особисто Чавес.

Свідченням того, наскільки комфортно Китай став відчувати себе в Венесуелі, стала масштабна китайська міграція в цю країну (130 тисяч чоловік в 2010 році), яка виросла завдяки скасуванню віз для громадян КНР.

Така співпраця була вигідна обом країнам. Венесуела могла дозволити собі все сильніше відвертатися від США (у 2005 році припиняє 35-річні військові відносини, а в 2008-му висилає посла), а Китай – диверсифікувати поставки таких необхідних для росту економіки енергоносіїв.

Однак перспективи співпраці виявилися під сумнівом через хворобу Чавеса, про яку стало відомо в 2011 році, і активізації венесуельської опозиції. У 2012 році полковник Чавес переміг опозицію на виборах, проте не зміг перемогти рак. Втім, вибудовуючи відносини з венесуельським режимом, Китай ніколи не робив ставку на одну людину.

З широкого кола каналів

Китайці завжди регулярно зустрічалися з офіційним керівництвом Венесуели. Паралельно Пекін активно вибудовував зв’язку з тіньовими лідерами режиму, головним з яких для китайців став один з ідеологів чавізма і близький друг лідера боліваріанської революції Діосдадо Кабейо. Свого часу значна частина військової еліти країни сиділа з ним за однією партою у військовій академії Венесуели.

Зараз Кабейо обіймає посаду голови Національної конституційної асамблеї Венесуели, куди Мадуро передав багато повноваження контрольованого опозицією парламенту. Цей пост робить Кабейо одним з наймогутніших людей всередині режиму, що зв’язує між собою багато груп впливу. У 2013 році (через місяць після смерті Чавеса) з Кабейо зустрівся віце-голова КНР Лі Юаньчан (李源潮). У вересні того ж року Кабейо познайомився в Пекіні ще з одним членом Постійного комітету Політбюро КПК Чжан Децзяном (张德江) – третьою людиною в партійній ієрархії. У 2014 році з Діосдадо Кабейо також окремо зустрівся і Сі Цзіньпін (习近平) під час свого візиту в Каракас.

Переконавшись, що ключові фігури режиму зберегли вплив, Китай продовжив вкладатися в Венесуелу, незважаючи на зміну першої особи. Після приходу до влади Мадуро Китайський банк розвитку та Експортно-імпортний банк (中国 进出口 银行) виділили ще близько $ 20 млрд Венесуелі. Це не дивно, адже країна входила в десятку головних постачальників сирої нафти в КНР.

Китай не просто купував венесуельську нафту, але і активно інвестував в освоєння надр. Китайська національна нафтогазова корпорація (中国 石油 天然气 集团公司; CNPC) почала працювати в країні ще в 1997 році і постійно домовлялася про збільшення видобутку. Китайській нафтовійі хімічній корпорації (中国 石油 化工 股份有限公司; Sinopec) пощастило менше: вона п’ять років судилася з венесуельською нафтовою монополією PDVSA.

У міру того як лівацькі експерименти Мадуро набирали обертів, обсяги поставок венесуельської нафти в Китай почали падати. У 2017 році вони склали 435 тисяч барелів на день (всього за той рік Каракас продав Пекіну нафти на $ 6,6 млрд), скоротившись на 35,4% в порівнянні з рівнем 2013 роки (до 3% споживаної Китаєм нафти).

Після обвалу цін на нафту в 2014 році PDVSA не змогла виконувати умови наданих позик. Тоді Китай став поступово згортати програму надання нових кредитів, наполягаючи на пріоритетній виплаті старих позик. З огляду на масштаби боргу перед КНР, борги Пекіну повертаються в першу чергу, через що, зокрема, обурювався глава «Роснєфті» Ігор Сєчін під час візиту до Венесуели в листопаді 2018 року.

Пригальмувавши видачу величезних кредитів, Китай проте продовжував підтримувати режим. Реагуючи на зростання протестних настроїв, Пекін став співпрацювати з Венесуелою у сфері будівництва «цифрової диктатури». Відносини у військовій сфері також активізувалися: з 2013 року Венесуела імпортувала з Китаю зброї на $ 354 млн.

Активне невтручання

Сьогодні ситуація в Венесуелі для китайських інтересів дуже відрізняється від тієї, що була навіть після смерті Чавеса. У Каракасі сотні тисяч людей виходять на протести проти Мадуро, а лідер опозиції, спікер парламенту Венесуели Хуан Гуайдо з благословення Заходу оголосив себе тимчасовим главою країни.

Офіційно Китай підтримує режим Мадуро, хоча і не поспішає звинувачувати США в спробах повалити легітимного президента. «Ми уважно стежимо за ситуацією в Венесуелі і закликаємо всі сторони до стриманості. Китай підтримує уряд Венесуели в зусиллях у підтримці стабільності, збереженню суверенітету і незалежності, ми завжди дотримуємося принципу невтручання у внутрішні справи інших країн, виступаємо проти будь-якого втручання у внутрішні справи Венесуели», – дипломатично заявила офіційний представник МЗС КНР Хуа Чуньїн (华春莹) .

Незважаючи на демонстративну підтримку офіційного Каракаса, Пекін вже принаймні кілька років готує план «Б» на випадок зміни влади в стратегічно важливій для себе країні. Про це свідчать зустрічі в 2016 році китайських неофіційних осіб з представниками венесуельської опозиції, які зараз підтримують Гуайдо.

У тому ж 2016 році афільована з Всекитайскими зборами народних представників (ВЗНП) Китайська асоціація міжнародного взаєморозуміння (CAFIU; 中国 国际 交流 协会) офіційно запросила співзасновника венесуельської соціально-ліберальної партії «За справедливість» Хуліо Борхеса в Китай, де він говорив про проблеми, що стоять перед Венесуелою. Посол Китаю Чжао Беньтан (赵 本 堂), за повідомленнями ЗМІ, обідав в приватному порядку з лідерами опозиції, незважаючи на те що венесуельський уряд вимагав від іноземних дипломатів не зустрічатися з недругами режиму.

Венесуела для Китаю, безсумнівно, важливий економічний партнер і майданчик для зміцнення своїх позицій в Латинській Америці. Однак, з огляду на майже одностайне неприйняття режиму Мадуро в регіоні, Пекін намагається не робити якихось радикальних кроків на кшталт відправки до Венесуели своїх найманців і незрозумілих літаків чи для завезення готівки, чи для вивозу золота.

На лінію поведінки Китаю в венесуельській кризі, безумовно, впливають і торгові переговори з США – куди більш важливі, ніж доля Мадуро і навіть збереження китайських проектів у Венесуелі. І вже якщо США взялися підтримувати опозицію, КНР не буде занадто явно критикувати за це Вашингтон. Втім, навіть якби Пекін не вів торгових переговорів з командою Трампа, він би діяв вкрай обережно. На відміну від російської китайська зовнішня політика керується прагматизмом, а не принципом «ворог мого ворога – мій друг».

Темур Умаров

Джерело

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *